Учебная работа. Реферат: Вода

Учебная работа. Реферат: Вода

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди

Реферат тему:

«Вода»

Виконала:

студентка 11-у/р групи

факультету Квітки-Осн

Козаченко Марина

Харків 2008

Зміст

1. Розповсюдження води на планеті Земля.

2.Ізотопний склад води.

3. Конструкція молекули води.

4.Фізичні властивості води, їх аномальність.

4.1.Аномалія густини.

4.2.Переохолоджена вода.

4.3.Аномалія стисливості.

4.4.Поверхневе натягнення.

4.5.Аномалія теплоємності.

5.структура і форми льоду.

6.Структура і перебудова структури води.

Література.

Вступ

Вода в нашому житті — найзвичайніша і найпоширеніша речовина. Проте з наукової точки зору це сама незвичайна, найзагадковіша рідина. Мабуть, тільки рідкий гелій може змагатися з нею. Але незвичайні властивості рідкого гелію (такі, як надтекучість) виявляються при дуже низьких температурах (поблизу абсолютного нуля) і обумовлені специфічними квантовими законами. Тому рідкий гелій — це екзотичне речовина. Вода ж в нашій свідомості є прообразом всіх рідин, і тим більше дивно, коли ми називаємо її самої незвичайної. Але в чому ж полягає незвичність води? Річ у тому, що важко назвати яке-небудь її властивість, яка не була б аномальною, тобто її поведінка (в залежності від зміни температури, тиску і інших чинників) істотно відрізняється від такого у переважної більшості інших рідин, у яких ця поведінка схоже і може бути пояснено з самих загальних фізичних принципів. До таких звичайних, нормальних рідин відносяться, наприклад, розплавлені метали, зріджені благородні гази (за виключенням гелію), органічні рідини (бензин, що є їх сумішшю або спирти).Вода має першорядне значення при більшості хімічних реакцій, зокрема і біохімічних. Стародавніше положення алхіміків — «тіла не діють, поки не розчинені» — в значній мірі справедливо.

Людина і тварини можуть в своєму організмі синтезувати первинну ("ювенильную") воду, утворювати її при тому, що згоряє харчових продуктів і самих тканин. У верблюда, наприклад, жир міститься в горбу, може шляхом окислення дати 40 л води. Зв’язок між водою і життям такий великий, що навіть дозволила В. И. Вернадскому «розглядати життя, як особливу колоїдну водну систему… як особливе царство природних вод». Вода — речовина звичне і незвичайне. Відомий радянський вчений академік І.В.Петрянов свою науково — популярну книгу про воду назвав сама "незвичайна речовина в світі". А доктор біологічних наук Б.Ф.Сергєєв почав свою книгу "цікава фізіологія" з глави про воду -"Речовина, яка створила нашу планету". Учені мають рацію: немає на Землі речовини більш важливого для нас, ніж звичайна вода, і в той же час не існує іншого такого ж речовини, у властивостях якої було б стільки суперечностей і аномалій скільки в її властивостях.

І.Розповсюдження води на планеті Земля.

Майже з поверхні нашої планети зайнято океанами і морями. Твердою водою — снігом і льодом — покрито 20% суші. Із загальної кількості води на Землі рівного 1 млрд. 386 млн. кубічних кілометрів, 1 млрд. 338 млн. кубічних кілометрів доводиться на частку солоних вод Світового океану, і лише 35 млн. кубічних кілометрів доводиться на частку прісних вод. Всієї кількості океанічної води вистачило б на те, щоб покрити нею земну кулю шаром більш 2,5 кілометрів. На кожного жителя Землі приблизно доводиться 0,33 кубічних кілометрів морської води і 0,008 кубічних кілометрів прісної води. Але трудність в тому, що переважна частина прісної води на Землі знаходиться в такому стані, який робить її труднодоступною для людини. Майже 70% прісних вод укладене в льодовикових покривах полярних країн і в гірських льодовиках, 30% — у водоносних шарах під землею, а в руслах всіх річок містяться одночасно всього лише 0,006% прісних вод.

Молекули води знайдені в міжзоряному просторі. Вода входить до складу комет, більшості планет сонячної системи і їх супутників.

2.Ізотопний склад води.

Атоми водню і кисню, створюючі воду, або окисел водню, можуть мати різні масові числа і відрізнятися один від одного своїми фізико-хімічними властивостями, але при цьому вони мають однаковий електричний заряд атомних ядер і тому займають в періодичній системіелементів одне і те ж місце. Такі різновиди атомів одного і того ж хімічного елемента називаються ізотопами. Відомо п’ять водопологів і п’ять киснів.

правда, по два з них (4Н, 5Н, 140 і 150) радіоактивні і дуже короткоживучі. Наприклад, тривалість існування водню -4—4*10-11 сек. Найбільш широко відомі наступні ізотопи водню: протий 1Н( з відносною атомною масою 1), дейтерій 2Н, або Б ( з відносною атомною масою 2) і тритій ЗН, або Т ( з відносною атомною масою 3) найважчий, але слаборадиоактивний водень ( його період напіврозпаду 12,3 роки), і ізотопи кисню: 160, 170 і 180. Ці шість ізотопів можуть утворювати 18 ізотопічних різновидів води: 1Н2160; 1 НЕ) 160; Б2160 ; 1НТ160; БТІбО; Т2016; 1Н2170; 1НБ170; Б2170; 1НТ170; БТ170; Т2170; 1Н2180; 1НБ180; Б2180; 1НТ180; БТ180; Т2180.

На Землі на 6800 атомів протию доводиться один атом дейтерію, а в між зірковому просторі один атом дейтерію доводиться вже на 200 атомів протию.

З.Конструкція молекули води.

Молекула води складається з двох атомів водню (Н) і одного атома кисню (О). Все різноманіття властивостей води і незвичність їх прояву в кінцевому рахунку визначаються фізичною природою цих атомів і способом їх об’єднання в молекулу. В окремій молекулі води ядра водню і кисню розташовані так щодо один одного, що утворюють як би рівнобедрений трикутник з порівняно крупним ядром кисню на вершині і двома дрібними ядрами водню у підстави. В молекулі води є чотириполюси зарядів: два негативних за рахунок надлишку електронноїгустини у кисневих пар електронів і два позитивних — унаслідокнедоліку електронної густини у ядер водню — протонів. Такаассиметричность розподіли електричних зарядівводи володіє яскраво вираженими полярними властивостями; вона є диполем з високим дипольним моментом -1,87 дебай

Завдяки цьому молекули води прагнуть нейтралізувати електричне поле. Під впливом диполів води на поверхні занурених в неї речовин міжатомні і міжмолекулярні сили слабшають в 80 разів. Така висока дизлектическая проникність зі всіх відомих речовин властива тільки воді. Цим пояснюється її здатність бути універсальним розчинником. Допомагає контактуючим з нею молекулам розкладатися на іони (наприклад солям кислот), сама вода проявляє велику стійкість. З 1 млрд. молекул води диссоційованними при звичайній температурі виявляються лише дві,при цьому протон не зберігається у вільному стані, а найімовірнішевходить до складу іона гидроксония. ( Гидроксоній (НЗО+) – це гідратований іон водню; існує у водних розчинах кислот) Вода хімічно незмінюється під діям більшості тих з’єднань які вона розчиняє, і не змінює їх. Це характеризує її інертним розчинником, що важливе для живих організмів на нашій планеті, оскільки необхідні їх тканинам живильні речовини поступають в водних розчинах в порівняльно стійкому вигляді.

Як розчинник вода багатократно використовується, несучи в своїй структурі пам’ять про раніше розчинені в ній речовинах. Молекули в об‘ємі води зближуються протилежними зарядами виникають міжмолекулярні водневі зв’язки між ядрами водню і неподіленими електронами кисню, насищаючи електронну недостатність водню однієї молекули води і фіксуючи його по відношенню до кисню іншої молекули. Тетраедрічеськая спрямованість водневої хмари дозволяє утворити чотири водневі зв’язки для кожної водної молекули, яка завдяки цьому може асоціювати з чотирма сусідніми. В такій моделі кути між кожною парою ліній, що сполучають центр (атом Про) з вершинами рівні 109,5 3 .

Водневі зв’язки у декілька разів слабкі за ковалентні зв’язки, об‘єднуючі атоми кисню і водню, мікромолекулярна структура води з великим кількістю порожнин дозволяє їй, розриваючи водневі зв’язки, приєднувати молекули або частини молекул інших речовин, сприяючи їх розчиненню.

Порівнюючи воду — гідрид кисню з гідридами елементів, що входять в одну з киснем підгрупу періодичної системи Д.І. Менделєєва, слідувало б чекати, що вода повинна кипіти при — 70 о
С, а замерзати при — 90 о
С. Але в звичайних умовах вода замерзає при 00
С. Таке різке відхилення від встановленій закономірності якраз і пояснюється тим, що вода є асоційованою рідиною. Ассоциірованность її позначається і на дуже високій теплоті паротворення. Так, для того, щоб випарувати 1 г води нагрітої до 100 оС, потрібне в шестеро більше тепла, ніж для нагріву такої ж кількості води від 0 до 80 оС. Завдяки цьому вода є щонайпотужнішим енергоносієм на нашій планеті. В порівнянні з іншими речовинами, вона здатна сприймати набагато більше тепла, істотно не нагріваючись. Вода виступає як би регулятором температури, згладжуючи завдяки своїй великій теплоємності різкі температурні коливання. В інтервалі від 0 до 37 оС теплоємність її падає і лише після 37 оС починає підвищуватися. Мінімум теплоємності води відповідає температурі 36-39 оС — нормальній температурі людського тіла. Завдяки цьому можливе життя теплокровних тварин, у тому числі і людини. 0 оС і закипає при 100 оС.

4.Фізичні властивості води, їх аномальність.

Чиста вода є безбарвною без смаку запаху прозору рідину. Густина води під час переходу неї з твердого стани в рідке не зменшується, як майже у всіх інших речовин, а зростає.

Як добре відомо, вода прийнята за зразок міри — еталон для всіх інших речовин. Здавалося б, за еталон для фізичних констант слідувало б вибрати таку речовину, яка поводиться самим нормальним, звичайним чином. А вийшло якраз навпаки.

І перше, саме вражаюче, властивість води полягає в тому, що вода належить до єдиної речовини на нашій планеті, яка в звичайних умовах температури і тиску може знаходитися в трьох фазах, або трьох агрегатних станах: в твердому (лід), рідкому і газоподібному (невидимий оку пар).

4.1.Аномалія густини.

Всім відома аномалія густини. Вона двояка. По-перше, після танення льоду густина збільшується, проходить через максимум при 4 оС і тільки потім зменшується з зростанням температури. В звичайних рідинах густина завжди зменшується з температурою. І це зрозуміло. Чим більше температура, тим більше теплова швидкість молекул, тим сильніше вони розштовхують один одного, приводячи до більшої рихлості речовини. Зрозуміло, і у воді підвищення температури збільшує теплову швидкість молекул, але чомусь це приводить в ній до пониження густини тільки при високих температурах. Друга аномалія густини полягає в тому, що густина води більше густина льоду (завдяки цьому лід плаває на поверхні води, вода в річках взимку не вимерзає до дна і т.д.). Звичайно ж при плавленні густина рідині опиняється менше ніж біля кристала. Це теж має простої фізичне пояснення. В кристалах молекули розташовані регулярно володіють просторовою періодичністю — ця властивість кристалів всіх речовин. Але у звичайних речовин молекули в кристалах, крім того, щільно упаковані. Після плавлення кристала регулярність в тому, що розташовує молекул зникає, і це можливо тільки при більш рихлій упаковці молекул, тобто плавлення звичайно супроводжується зменшенням густини речовини. такого роду зменшення густини дуже мале: наприклад, при плавленні металів вона зменшується на 2 — 4%. А густина води перевищує густину льоду відразу на 10%! Тобто стрибок густини при плавленні льоду аномальний не тільки по знаку, але і по величині.

4.2.Переохолоджена вода.

Останнім часом багато уваги уділяється вивченню властивостей переохолоджувала води, тобто що залишається в рідкому стані нижче за точку замерзання 0 оС. (Переохолоджувати воду можна або в тонких капілярах, або — ще краще — в виді емульсії: маленьких крапельок в неполярному середовищі — масло"). Що ж відбувається з аномалією густини при переохолодженні води? Вона поводиться дивно. З одного боку, густина води сильно зменшується по мірі переохолодження (тобто перша аномалія посилюється), але, з другого боку вона наближається до густини льоду при пониженні температури (тобто друга аномалія слабшає).

4.3.Аномалія стисливості.

Ще
приклад аномалії води: незвичайна температурна поведінка її стисливості, тобто ступені зменшення об‘єму при збільшенні тиску . Звичайно стисливість рідини росте з температурою: при високих температурах

рідини більш рихлі (мають меншу густину) і їх легше стиснути. Вода знаходить таку нормальну поведінку тільки при високих температурах. При низьких же стисливість поводиться протилежним чином, в результаті чого в її температурній поведінці з’являється мінімум при 45 оС. На цих двох прикладах ми бачимо, що незвичайні властивості води характеризуються екстремальною поведінкою, тобто появою максимумів (як в густині) або мінімумів (як в стисливості) на кривих їх залежності від температури. Така екстремальна залежність означає, що в воді має місце протиборство двох процесів, кожний з яких обумовлює протилежну поведінку даної властивості. один процес — цей звичайний тепловий рух, що посилюється із зростанням температури і що робить воду (як і будь-яку іншу рідину) більш раз впорядкованою; інший процес незвичайний, властивий тільки воді, за рахунок нього вода стає більш впорядкованою при низьких температурах. Різні властивості води по-різному чутливі до цих двох процесів, і тому положення екстремуму спостерігається для кожної властивості при своїй температурі.

4.4.Поверхневе натягнення

Серед незвичайних властивостей води важко обійти увагою ще одне — її виключно високе поверхневе натягнення 0,073 Н/м (при 20о 3). З всіх рідин більш високе поверхневе натягнення має тільки ртуть. Воно виявляється в тому, що вода постійно прагне стягнути, скоротити свою поверхня, хоча вона завжди приймає форму місткості, в якій знаходиться в даний момент. Вода лише здається безформною, розтікаючись по будь-кому поверхні. Сила поверхневого натягнення примушує молекули її зовнішнього шаруючи зчіплюватися, створюючи пружну зовнішню плівку. Властивості плівки також визначаються замкнутими і розімкненими водневими зв’язками, асоцоатами різної структури і різного ступеня впорядкованості. Завдяки плівці деякі предмети, будучи важчим за воду, не занурюються в воду (наприклад обережно встановлена навзнаки сталева голка). Багато комах (водоміри ногохвостки і ін.) не тільки пересуваються по поверхні води, але злітають з неї і сідають, як на тверду опору. Більш того, живі істоти пристосувалися використовувати навіть внутрішню сторону водної поверхні. Личинки комарів повисають на ній за допомогою не змочуваних щетин, а маленькі равлики — прудовики і катушки — повзають по ній у пошуках здобичі.

Високе поверхневе натягнення дозволяє воді приймати кулясту формупри вільному падінні або в стані невагомості: така геометричнаформа має мінімальну для даного об‘єму поверхню. Струмінь хімічночистої води перетином 1 см2 по міцності на розрив не поступаєтьсясталі того ж перетину. Водний струмінь як би цементує силаповерхневого натягнення. Поведінка води в капілярах підкоряється і
більш складним фізичним закономірностям. Сент-Дьердьі відзначав,що в вузьких капілярах виникають структурно впорядковані шари водипоблизу твердої поверхні. Структуризація розповсюджується в глибіньрідкої фази на товщину шару порядка десятків і сотень молекул (ранішеприпускали, що впорядкованістьобмежується лише

мономолекулярним шаромводи примикаючим до поверхні).

Особливості структуризації води в капілярних системах дозволяють з певною підставою говорити про капілярне стан води. В природних умовах цей стан можна спостерігати у так званої парової води. У вигляді якнайтоншої плівки вона вистилає поверхню порожнин, пір, тріщин порід і мінералів земної кори. Розвинені міжмолекулярні контакти з поверхнею твердих тіл, особливості структурної впорядкованості, ймовірно, і є причиною того, що парова вода замерзає при більш низькій температурі, ніж звичайна — вільна — вода. Дослідження показали, що при замерзанні зв’язаної води виявляються не тільки зміни її властивостей, — іншими стають і властивості тих гірських порід, з якими вона безпосередньо стикається.

4.5.Аномалія теплоємності.

Що ж це за незвичайний процес, що відбувається в воді і що робить її несхожої на інші рідини? Щоб з’ясувати його фізичне єство розглянемо ще одну, на мій погляд, найсильнішу аномалію води -температурна поведінка її теплоємності. Величина теплоємності, як відомо, показує, скільки потрібно затрачувати тепло, щоб підняти температуру речовини на один градус. Для переважного числа речовин теплоємність рідини після плавлення кристала збільшується трохи — ніяк не більш 10%. Інша справа — вода. При плавленні льоду теплоємність скаче від 9 до 18 кал/моль " тобто в два рази! такого величезного скачка теплоємності при плавленні не спостерігається ні у одного іншої
речовини: тут вода абсолютний рекордсмен.В льоду енергія, що підводиться для нагрівання, витрачається в основному на збільшення теплової швидкості молекул. Стрибок теплоємності після плавлення означає, що у воді відкриваються якісь нові процеси (і дуже енергоємні), на які витрачається, що підводиться тепло і які обумовлюють появу надмірної теплоємності. Така надмірна теплоємність і, отже, згадані енергоємні процеси існують у всьому діапазоні температур, при яких вода знаходиться в рідкому стані. Вона зникає тільки в парі, тобто ця аномалія є властивістю саме рідкого стану води. Теплоємність води аномальна не тільки за своїм значенням. Питома теплоємність різна при різних температурах, причому характер температурної зміни питомої теплоємності своєрідний: вона знижується у міру збільшення температури в інтервалі від 0 до 37о З, а при подальшому збільшенні температури — зростає. Мінімальне значення питомої теплоємності води знайдено при температурі 36,79о З, адже це нормальна температура людського тіла!

Нормальна температура майже всіх теплокровних живих організмів також знаходиться поблизу цієї крапки. При сильному переохолодженні теплоємність сильно зростає, тобто аномальний внесок в неї ще більше збільшується. Вода, що переохолоджувала, ще більш аномальна, ніж звичайна. Вжене зменшується, а збільшується. З цієї миті починається

впорядкування взаємного розташовує молекул, складається характерна для льоду гексагональна кристалічна структура. Кожна молекула в структурі льоду сполучена водневими зв’язками з чотирма іншими. Це призводить до того, що в фазі льоду утворюється ажурна конструкція з каналами між фіксованими молекулами води. У водних розчинах деяких органічних речовин навколо молекул домішок виникають впорядковані групи водних молекул своєрідні зони рідкого" льоду", мають кубічну структуру, яка відрізняється великою рихлістю в порівнянні з гексагональної. Поява такого льоду викликає значне розширення всієї замерзлої маси. При появі льоду руйнуються зв’язки не тільки дальнього,але і ближнього порядку. Так, при 0 про 3 9- 15% молекул Н20 втрачають зв’язки з з’єднаннями, в результаті збільшується рухливість частини молекул і вони занурюються в ті порожнини якими багата ажурна структура льоду. Цим пояснюється стиснення льоду при таненні і велика в порівнянні з цим густина води, що утворюється . При переході густинаводи зростає приблизно на 10%, і можна вважати що ця величина певним чином характеризує кількість молекул Н20 що потрапили в порожнині. В твердій воді (лід) атом кисню кожної молекули бере участь в утворенні двох водневих зв’язків з сусідніми молекулами води.

Утворення водневих зв’язків приводить до такого розташування молекул води, при якому вони стикаються один з одним своїми різнойменними полюсами. Молекули утворюють шари, причому кожна з них пов’язана з трьома молекулами, що належать до того ж шарую, і з однією — з сусіднього шару. структура льоду належить до якнайменше щільних структур, в ній існують пустки, розміри якнайменше щільним структурам, в ній існують пустки розміри яких дещо перевищують розміри молекули

Характерною особливістю структури льоду є те, що в ній молекули упаковані рихло. Якщо зобразити молекулу кулею, то при щільнішаючій упаковці куль навкруги кожного з них буде 12 сусідів . В льоду ‘їх всього чотири. Якби молекули води в льоду були щільно упаковані, то його густина складала б 2,0 г/смЗ, тоді як насправді вона рівна 0,92 г/смЗ. Здавалося б, рихлість упаковки частинок, тобто наявність в ній великих об’ємів не заповненого молекулами простору, повинна приводити до нестійкості структури. Наприклад, можна б було чекати, що при стисненні льоду зовнішнім тиском сітка водневих зв’язків руйнуватиметься, пустки структури будуть з легкістю схлопуватися, заповнюючись молекулами, вирваними з цієї сітки.
Насправді сітка водневих зв’язків не руйнується, а перебудовується. При підвищенні тиску звичайний гексагональний лід міняє свою структуру. зараз відомо десять форм льоду, стійких при високому тиску. І у всіх зберігається чотири рази координована сітка водневих зв’язків, то є кожна молекула води зберігає в них всі свої чотири водневі зв’язки.

І звичайний лід, існуючий при тиску до 2200 атм., при подальшому збільшенні тиску переходить в II; II — лід із зменшенням об’єму на 18%, тоне у воді, дуже нестійкий і легко переходить в III; III
— також важче за воду і може бути безпосередньо одержаний з льоду І; IV — легше за воду, існує при невеликому тиску і температурі трохи нижче 0( 3, нестійкий і легко переходить в лід І; V — може існувати при тиску від 3600 до 6300 атм., він щільніше льоду III, при підвищенні тиску з тріском миттєво перетворюється на лід VI; VI — щільніше за лід V, при тиску близько 21 000 атм. має температуру+76( 3; може бути одержаний безпосередньо води при температурі +60( 3 і тиску 16 500 атм.

структура льоду, у якої всі кути між сусідніми водневими зв’язками рівні тетраєдраїческому куту , володіє мінімальною густиною (найбільшої рихлістю), можливої для чотири рази координованих сіток. При деформації такої сітки густина неминуче збільшується, так що, наприклад, для льоду III вона складає 1,15 г/смЗ, тобто на 25% більше, ніж в льоду . Отже, при зовнішніх діях (підвищенні тиску) сітка водневих зв’язків в льоду не руйнується, а перебудовується, зберігаючи свою четверну координацію. Більш вигідним виявляється не розірвати деякі водневі зв’язки, а зберегти їх все, лише деформуючи сітку, дещо змінюючи кути між зв’язками. В цій дивній структурній стійкості полягає найважливіша властивість сіток водневих зв’язків між молекулами води.

6.структура і перебудова структури води.

Тепер легко уявити собі, що відбувається при плавленні льоду. Сітка водневих зв’язків і тут не повинна руйнуватися, але кристалічний порядок повинен зникнути. Це означає, що кожна молекула води і в рідкому стані повинна зберегти свої чотири водневі зв’язки, але кути між ними відрізнятимуться від дТ , що і приводить до підвищення її густини по порівнянню з льодом Ш. Чим же відрізняється структура сітки водневих зв’язків в рідкій воді від структур сіток в формах льоду, стабільних при високих тиску? Відсутністю просторової періодичності. На відміну від льоду в водній сітці неможливо виділити ділянки в різних її місцях, які були би тотожні по структурі. Сітка в воді випадкова. В ній кути між зв’язками відхиляються від цТ не по якомусь певному закону, як в кристалах, а випадково. В кристалі навкруги кожної молекули сусідні частинки розташовані однаково, в рідині ж оточення кожної молекули влаштовано особливим (але випадковим) чином. З цієї причини структуру випадкової сітки неможливовстановити рентгеноструктурньїм

аналізом, який розкриває закономірності тільки одноманітно оточених частинок. Значить, молекулярну структуру води, тобто конкретне положення всіх її молекул, неможливо визначити експериментально. тут потрібно використовувати інші методи дослідження і перш за все

моделювання. При допомозі комп‘ютера можна моделювати рухи не дуже великого ансамблю частинок (близько тисячі) і одержувати інформацію про положення кожної молекули, якщо зробити певні (модельні) припущення про закони їх взаємодії. Цією захоплюючою задачею займаються зараз вчені у всьому світі. Все дослідники згодні в тому, що основою структури є сітка водневих зв’язків, охоплююча всі молекули води; розбіжності торкаються в основному пристрої цієї сітки.

Отже, найреалістичнішою картиною структури води є випадкова чотири рази координована сітка водневих зв’язків. Така загальна ідея цілком достатня для нашого обговорення. Як пояснити з цієї точки зору аномалії води? Всякі зміни сітки при зовнішніх діях можуть бути: 1) без зміни структури (наприклад, зміни довжин зв’язків); 2) з зміною структури сітки (без зміни довжин зв’язків). Подовження всіх зв’язків при збільшенні температури відноситься до змін першого роду і є загальним для всіх речовин, включаючи воду. Але у воді істотну роль грає і другий чинник. При низьких температурах структура більш впорядкована, тобто кути між водневими зв’язками в сітці в меншій ступені відхиляються від тетраедричного кута qТ, тому вона більш журна (більш рихла, має меншу густину) і її важче деформувати. При зміні температури сітка перебудовується, міняє свою структуру. Це потрібно розуміти не тільки як зміна кутів між зв’язками, але і як зміна структура кожної з десяти форм льоду залишалася незмінної в кінцевому інтервалі температур і перебудова сітки відбувалася при переході від однієї дискретної форми до іншої, то в рідині структура сітки водневих зв’язків перебудовується при зміні температури безперервно.

оскільки сітка тут сильно відрізняється від ажурної тетраздрической конфігурації. Тоді стає видним загальне для всіх речовин (нормальне) явище збільшення відстаней між частинками при нагріванні. Помітимо, що наближення густини води при її переохолодженні до густини льоду не означає, що структура води стає все більшою схожої на структуру льоду. Хоча кути між водневими зв’язками при цьому наближаються до тетраздрическим, але структура ажурної випадкової водної сітки при низьких температурах не має нічого спільного з регулярною структурою льоду

Аналогічним чином можна пояснити аномальну поведінку і інших властивостей води при низьких температурах, наприклад, стисливості. Загальна причина такої аномальної поведінки полягає в тому, що при низьких температурах сітка водневих зв’язків води ще не дуже спотворена в порівнянні з тетраедричною конфігурацією, і при зміні температури має першорядне значення перебудова структури цієї сітки, яка і визначає аномальний внесок в поведінку спостережуваної нами властивості води. При високих температурах, коли водна сітка сильно деформована, її перебудова робить менший вплив на спостережувану властивість і вода веде себе, як і всі звичайні рідини. Щоб деформувати сітку при зміні температури, перебудувати її структуру, потрібно затрачувати енергію; це і пояснює аномальний внесок в теплоємність. Зміну структури сітки можна назвати зміною її конфігурації, тому аномальний внесок в теплоємність, який описує витрати енергії на зміну структури сітки (при збільшенні температури на один градус), називають конфігураційною теплоємністю. Аномальний внесок в теплоємність не зникає аж до 100°С (при звичайному тиску) і його величина мало змінюється з температурою. Це означає, що сітка водневих зв’язків у воді існує на всьому інтервалі існування рідини — від точки плавлення до точки кипіння: із зростанням температури водневі зв’язки не розриваються, а поступово змінюють свою конфігурацію. Таке різке відхилення від встановленої закономірності якраз і пояснюється тим, що вода є асоційованою рідиною. Ассоциірованность її позначається і на дуже високій теплоті паротворення. Так, для того, щоб випарувати 1 г води, нагрітої до 1 ООо 3 потрібен в шість разів більше тепла, ніж для нагріву такої ж кількості води від 0 до 80 про 3. Завдяки цьому вода є щонайпотужнішою енергоносієм на нашій планеті.

Література:

1. Ахметов Н.С. Общая и неорганическая химия, М.: Высшая школа, 1993. С. 16 — 27.

2. Телегус ВС, Бодак О.1., Заречнюк О.С. та ш. Основи загальшн Х1мн. -Львів: Свгт, 1998. С. 162 -219.

3. возникновение и развитие химии с древнейших времен до XVII века. Всеобщая история химии. М. Наука, 1983 г. — 399 с.

4. Становление химии как науки Всеобщая химическом процессе. Всеобщая история химии. — М.: Наука, 1981 г. — 448 с.

6. Соловьев Ю.И., Трифонов Д.Н., Шамын А.К. История химии: развитие основных направлений современной химии. — М.: Просвещение, 1984 г.- 335 с.

7. Фигуровский Н.А. Очерк общей истории химии. — М.: Наука, 1969 г. — 455 с.

8. Джуа М. История химии. — М.: мир, 1975 г. — 477 с.

9. Штрубе В. Пути развития химии: в 2-х т. — М: мир, 1984 г. — т.1 — 239 с, т.2 — 278 с.

10. Азимов А. краткая история химии: Развитие идей и представлений в химии. — М.: мир, 1983 г.-187 с.

11. Биографии великих химиков /Под ред. К.Хайнига/.- М.: мир, 1981 г. — 386 с.

12. Волков В.А., Вонский Е.В., Кузнецова Г.И. Выдающиеся химики мира: Биографический справочник. — М.: Высш- шк., 1991 г. — 656 р.

13.Монолов К. великие химики: в 2-х т.- М. Мир,1985 г., т. 1- 465 с, т.2 — 438 с.