Учебная работа. Аналіз протитуберкульозних лікарських засобів

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Загрузка...
Контрольные рефераты

Учебная работа. Аналіз протитуберкульозних лікарських засобів

План

1. Актуальність теми і мета курсової роботи.

2. Загальна черта протитуберкульозних засобів, їх класифікація.

3. Лікарські засоби, похідні ізонікотинатної кислоти: ізоніазид, фтивазид, салюзид, салюзид розчинний, метазид, етіонамід, протіонамід. Методи їх синтезу, властивості, аналіз за аналітико-функціональними групами в молекулах, застосування в медицині, побічні дії.

4. Лікарські засоби, похідні п-аміносаліцилової кислоти: натрію п-аміносаліцилат, бепаск. Методи їх синтезу, властивості, аналіз за аналітико-функціональними групами в молекулах, застосування в медицині, побічні дії.

5. Протитуберкульозні антибіотики: стрептоміцину сульфат і його солі, рифампіцин, циклосерин, флориміцину сульфат. Методи одержання, властивості, аналіз, застосування в медицині, побічні дії.

6. Протитуберкульозні лікарські засоби з різних хімічних груп: етамбутол, піразинамід, тіоацетамід, солютизон. Методи одержання, властивості, аналіз, застосування в медицині, побічні дії.

7. Висновки

1. Актуальність теми і мета курсової роботи

Туберкульомз (від лат. tuberculum — горбок), також cухоти — інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною.

Сьогодні у світі налічується 50 — 60 мільйонів хворих на туберкульоз, щороку захворює 7?10 мільйонів, помирає 3 мільйони осіб. одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15 людей.

Туберкульоз є соціальною проблемою, що відбиває насамперед соціально-економічний рівень життя населення країни, а також ступінь розвитку охорони здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я постійно стежить за ситуацією за епідемічними та соціально значущим захворюванням у світі. Особливо пильна увага приділяється туберкульозу. В останнє десятиліття ВООЗ була розроблена і з успіхом застосовується в світі так звана стратегія DOTS. Сущность DOTS (Directly Observed Treatment Short-course) — строго контрольоване лікування маленьким курсом хіміотерапії. «DOTS є найбільш ефективним і доступним шляхом для того, щоб зупинити поширення туберкульозу в світі», — пише доктор Арахових Кохі, директор Глобальної програми боротьби з туберкульозом (Global TB Programme).

Ситуація з туберкульозом в Україні в останні роки викликає серйозне занепокоєння: з 1995 року в нашій країні офіційно зареєстрована епідемія туберкульозу, вона постійно прогресує. За 1999-2000 роки захворюваність усіма формами туберкульозу збільшилася на 4,8%. Сьогодні в Україні налічується понад 650 тис. хворих на туберкульоз, що становить майже 1,5% усієї чисельності населення країни. З их у 123 тис. — активна форма туберкульозу. За статистикою в Україні щодня реєструється 82 нових хворих на туберкульоз, 30 хворих помирає.

неувязка лікування туберкульозу виновата бути піднята на рівень першочергових загальнодержавних завдань. В законі України від 5 липня 2001 р. № 2586-III «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» та Указі Президента України від 20 серпня 2001 р. № 643/2001 «Про Національну програму боротьбі із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки» зазначено, що одним з пріоритетних напрямків організації боротьби з туберкульозом має стати підвищення ефективності лікування із застосуванням високоефективних засобів хіміотерапії.

Вираженою активністю щодо M. tuberculosis має значну кількість препаратів, різних за походженням, хімічною структурою і механізмом дії. Протитуберкульозні лікарські препарати не тільки пригнічують розмноження і розвиток мікобактерій туберкульозу, а й приводять їх до загибелі.

До протитуберкульозних лікарських засобів відносяться синтетичні (ізоніазид, етамбутол, натрію пара-аміносаліцілат, бепаск, етіонамід, протіонамід, піразинамід), антибіотики (рифампіцин, циклосерин, канаміцин, флоримицин, стрептоміцин) та фторхінолони (Ломефлоксацин).

Антибіотики і фторхінолони, що застосовуються для лікування туберкульозу, характеризуються широким диапазоном дії, а синтетичні препарати — вузьким, тобто діють тільки на мікобактерії туберкульозу.

Головною проблемою в лікуванні туберкульозу є швидкий розвиток стійкості збудника до протитуберкульозних препаратів при монотерапії. У дерматологическому определенному випадку необхідно визначати чутливість мікобактерій до протитуберкульозних препаратів. У разі виявлення резистетності до одних препаратів застосовують альтернативні препарати, до яких зберігається чутливість. Найбільшу делему хіміотерапії туберкульозу сьогодні представляють полірезистентні штами мікобактерій, тобто штами, стійкі до двох і більше протитуберкульозних препаратів, особливо до ізоніазиду і рифампіцину.

Сучасне лікування туберкульозу є комбінованим, тобто включає внутри себя застосування декількох препаратів одночасно, що віддаляє або попереджає розвиток стійкості.

2. Загальна черта протитуберкульозних засобів, їх класифікація

Класифікація протитуберкульозних засобів за ефективністю:

1. Найефективніші протитуберкульозні засоби:

а) гідразид кислоти ізонікотинової, його похідні — ізоніазид, флуренізид, фтивазид, салюзид;

б) антибіотики — похідні рифаміцину (рифампіцин, рифампін, рифадин).

2. Протитуберкульозні засоби середньої активності:

а) антибіотики (стрептоміцину сульфат, канаміцин, флориміцину сульфат, циклосерин,амікацин);

б) тіоаміди кислоти ізонікотинової (етіонамід, протіонамід, піразинамід);

в) похідні амінобутанолу (етамбутол);

г) похідні фторхінолону (офлоксацин, ломефлоксацин).

3. Протитуберкульозні засоби з незначною активністю:

а) похідні кислоти пара-аміносаліцилової — ПАСК (натрію пара-аміносаліцилат — ПАСК-натрій);

б) похідні тіосемикарбазону (тіоацетазон).

В 1994 р. ВООЗ запропонувала третю класифікацію ПТБ ЛЗ, що проявляють на МБТ бактерицидну дію:

1 група. основні або 1 ряду: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, стрептоміцин, етамбутол.

2 група. Резервні або 2 ряду (бактеріостатична дія): фтивазид, салюзид, метазид, канаміцин, флориміцин, тіацетазон, флуренізід, салютизон, капреоміцин, протіонамід, етіонамід

3 група. Помірний вплив на МБТ: офлоксацин, таревід, цпрофлоксацин, ципробай, спорфлоксацин, максаквін, циклосерин, ПАСК.

Основні протитуберкульозні препарати та рекомендовані дози*

Препарати

Рекомендовані дози в мг/кг

Щоденно

Три рази на тиждень

Ізоніазід (H)

5 (4 -6)

10 (8 — 12)

Рифампіцин (R)

10 (8 — 12)

10 (8 — 12)

Піразинамід (P)

25 (20 — 30)

35 (30 — 40)

Стрептоміцин (S)

15 (12 — 18)

15 (12 — 18)

Етамбутол (E)

15 (15 — 20)

30 (20 — 35)

Рифапентін (Rp)**

Примітка: *Всі протитуберкульозні препарати необхідно приймати один раз на денек, приблизно за 30 хвилин до їди (рифампіцин до їди).

** Рифапентін (продукт пролонгованої дії) приймають в дозі 10 мг/кг (0,45-0,6 г) на один прийом в інтенсивну фазу 2 рази на тиждень, в підтримуючу — 1 раз на тиждень.

Наявні препарати та комбінація основних протитуберкульозних препаратів

Продукт

Форма

Доза

Окремі препарати

Ізоніазід (H)

Пилюли, ампули, сироп

100 мг, 200 мг, 300 мг, 10%-5,0

Рифампіцин (R)

Капсули, амп.

150 мг, 300 мг

Піразинамід (P)

Пилюли

400 мг, 500 мг

Етамбутол (E)

Пилюли

400 мг

Стрептоміцин (S)

Порошок для ін’єкцій у флаконі

1 г

Рифапентін (Rp)

Капсули

150 мг

Комбіновані протитуберкульозні препарати з фіксованими дозами

Ізоніазід + ріфампіцин

Пилюли

75 мг + 150 мг

150 мг + 150 мг

Ізоніазід + етамбутол

Пилюли

150 мг + 400 мг

Ізоніазід + ріфампіцин + піразинамід

Пилюли

75 мг + 150 мг + 400 мг

Ізоніазід + ріфампіцин +

піразинамід + етамбутол

Пилюли

75 мг + 150 мг + 400 мг + 275 мг

3. Лікарські засоби, похідні ізонікотинатної кислоти: ізоніазид, фтивазид, салюзид, салюзид розчинний, метазид, етіонамід, протіонамід. Методи їх синтезу, властивості, аналіз за аналітико-функціональними групами в молекулах, застосування в медицині, побічні дії

У гідразида ізонікотинової кислоти і його похідних (гідразонів), на відміну від аналогічних похідних нікотинової кислоти, була виявлена висока протитуберкульозна активність. Гідразиди — це продукти взаємодії гідразинів з кислотами, а гідразони — гідразинів з альдегідами (кетонами).

Роботи в області синтезу та дослідження гідразидів і гідразонів як протитуберкульозних засобів були початі в 1951 р. під керівництвом М.Н. Щукіної. Синтезовано близько 10 різних сполук, з яких застосовують ізоніазид, фтивазид, метазид та ін.

Ізоніазид одержують, перетворюючи ізонікотинову кислоту в хлорангідрид, а потім в етиловий ефір. Останній сполучають з гідразином.

Ізоніазид (гідразид ізонікотинової кислоти) — вихідний продукт для отримання інших похідних ізонікотинової кислоти.

Фтивазид синтезують взаємодією ваніліну з ізоніазидом:

Етіонамід синтезують з 2-етилпіридину за схемою:

синтез протіонаміду відрізняється тільки тим, що в якості вихідного продукту беруть 2-пропілпіридин.

Isoniasidum — ізоніазид — гідразид ізонікотинової кислоти:

Білий кристалічний порошок, гіркий на смак. Просто розчинний у воді, важко — в спирті, не розчиняється в ефірі.

Реакції ідентифікації:

1. При нагріванні ізоніазиду в сухій пробірці з безводним Na2CO3 виникає синтез міконової кислоти в бактеріальній стінці, а також руйнуючи цитоплазму та її гранулярну субстанцію, утворену ДНК (Дезоксирибонуклеиновая кислота — макромолекула, обеспечивающая хранение, передачу из поколения в поколение и реализацию генетической программы развития и функционирования живых организмов).

Призначають ізоніазид всередину, інтравенозно, внутрім’язово, внутрікавернозно. Перорально призначають дорослим і дітям в добовій дозі 5-15 мг на 1 кг маси тіла в 1-3 прийоми після їжі. Ін’єкційно застосовують при поширених формах туберкульозу легень, величавому бактеріовиділенню, неможливості прийому прийому всередину. Вводять 10% розчин.

Побічні дії — головний біль, головокружіння, нудота, рвота (рефлекторное извержение содержимого желудка), болі в області серця, шкірні алергічні реакції. Можливі ейфорія, порушення сну, рідко- запахом ваніліну, без смаку. Дуже не много розчинний у воді, не много — в спирті, просто — в неорганічних кислотах і лугах.

Реакції ідентифікації:

1. При нагріванні з хлоридною кислотою виникає денек для лікування туберкульозу. Порівняно з ізоніазидом повільніше всмоктується з ШКТ. Краще переноситься хворими, може призначатися при поганій переносимості ізоніазиду.

Saluzidum — салюзид — 2-карбокси-3,4-диметоксибензиліденізонікотиноїлгідразон:

Дрібнокристалічний порошок жовто-зеленого кольору. Не достаточно розчинний у воді, нерозчинний в ефірі, просто — лугах і неорганічних кислотах. За хіміотерапевтичними властивостями не відрізняється від фтивазиду. Є складовою частиною продукту стрептосалюзид. Стрептосалюзид — стрептоміцинова сіль салюзиду. В 1 г продукту міститься 406 мг стрептоміцину і 459 мг салюзиду. Призначається внутрішньом’язово, інтратрахеально і в інгаляціях з розрахунку 15 … 20 мг / кг на добу, але не більше 0,5 г дітям і 0,75 підліткам.

Saluzidum solubile — салюзид розчинний — диетиламонієва сіль 2-карбокси-3,4-диметоксибензиліденізонікотиноїлгідразона моногідрат:

Білий зі слабким жовтуватим відтінком кристалічний порошок. Просто розчинний у воді, важко — в спирті.

Призначають 5% водний розчин для ін’єкцій в кавернозні вузли, при туберкульозі верхніх дихальних шляхів, туберкульозних гнійних серозитах, туберкульозному ураженні глаз. Його рекомендовано комбінувати з іншими протитуберкульозними засобами.

Methasidum — Метазид — 1,1-метилен-біс-ізонікотиноїлгідразид:

Білий або білий з кремуватим відтінком кристалічний порошок. Удобно не розчиняється у воді. За протитуберкульозної активності близький до фтивазид. Приймають всередину. Доза для дорослих зазвичай 0,5 г 2 рази на денек, добову дозу дають в 2 — 3 прийоми. Вищі дози для дорослих всередину: разова 1 г, добова 2 г. Продукт звичайно добре переноситься. При тривалому застосуванні можливі такі ж ускладнення, як при прийомі інших похідних гідразиду ізонікотинової кислоти.

Ethionamide — етіонамід — 2-етил-4-тіокарбамоїл-4-піридин:

Етіонамід був синтезований в 1952 р. Протитуберкульозний продукт II ряду. Діє на ізоніазидостійкі штами бактерій. Жовтий кристалічний порошок із слабким або помірним запахом сірки. Не гігроскопічний. Удобно не розчиняється у воді і ефірі; важко розчинний в етиловому та метиловий спирт, пропіленгліколі; розчинний в ацетоні, дихлоретані; вільно розчинний в піридині.

Реакції ідентифікації:

1. При нагріванні з хлоридною кислотою виділяються пари сірководню, які забарвлюють в чорний колір папір, просочений розчином ацетату свинцю:

2. При нагріванні з розчином лугу виділяється аміак:

Утворений сульфід-іон виявляють за допомогою розчину нітропрусиду натрію — червоно-фіолетове забарвлення.

3. Після нагрівання до плавлення в сухій пробірці етіонаміду і 2,4-динітрохлорбензолу, охолодження і додавання спиртового розчину КОН з’являється червоно-оранжеве забарвлення (реакція на піридиновий цикл).

Кількісне визначення етіонаміду проводять способом неводного титрування, використовуючи в якості розчинника льодяну оцтову кислоту і титранта і 0.1 М розчин перхлоратної кислоти (індикатор кристалічний фіолетовий)

Побічні дії етіонаміду

З боку нервової системи та органів чуття: неврологічні та психічні порушення — головний біль, парестезія, судоми, зниження концентрації уваги, сплутаність свідомості, сонливість або безсоння, слабкість, депресія, галюцинації, збудження, запахом, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, діарея, метеоризм, порушення функції печінки (гепатотоксичність аж до розвитку гепатиту).

З боку серцево-судинної системи і крові (кровотворення, гемостаз): тахікардія, ортостатична гіпотензія, порушення кровотворення (тромбоцитопенія).

Алергічні реакції: шкірний висип, кропив’янка, ексфоліативний дерматит.

Інші: гінекомастія, дисменорея, імпотенція, гіпотиреоїдизм, епізоди гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет, гіповітаміноз B6, зниження маси тіла, артралгія, фотосенсибілізація.

Protionamide — Протіонамід — тіоамід -пропілізонікотинової кислоти:

Жовтий кристалічний порошок, удобно нерозчинний у воді, розчинний в спирті. температура плавлення 140-143 єС.

Ідентифікація та кількісне визначення аналогічне етіонаміду.

Аналогічний етіонаміду, проте краще переноситься. Приймають після їжі. При застосуванні продукту можливі шлунково-кишкові розлади, шкірні реакції, тахікардія, слабість, парестезії, однак ці побічні реакції менш виражені, ніж у етіонаміду.

4. Лікарські засоби, похідні п-аміносаліцилової кислоти: натрію п-аміносаліцилат, бепаск. Методи їх синтезу, властивості, аналіз за аналітико-функціональними групами в молекулах, застосування в медицині, побічні дії

Лікарські речовини — похідні п-аміносаліцилової кислоти

Солі п-аміносаліцилової кислоти (ПАСК) належать до протитуберкульозних лікарських засобів.

У 1946 році лікар Леман виявив здатність ПАСК затримувати ріст мікобактерій. Виявилося, що ПАСК є антиметаболітом ПАБК, необхідної для обычного клітинного обміну мікоорганізмів. Ізомерні аміно-саліцилові кислоти не мають бактеріостатичної дії. Якщо замінити водень в аміно- або гідроксильній групі на метильну групу, то утворюються сполуки з більш низькою активністю, ніж ПАСК. При заміщенні -ОН-групи на аміногрупу або на хлор активність зберігається. Активність повністю зникає при заміні карбоксильної групи на сульфогрупу. Етиловий ефір ПАСК у дослідах на тваринах показав вищу активність, ніж кислота. Кальцієва сіль N-бензоїльного похідного ПАСК (бепаск) — краще переноситься хворими, ніж ПАСК.

Натрію п-аміносаліцилат (Nаtrіі рага-аmіnоsаlісуlаs) — Натрієва сіль п-аміносаліцилової кислоти:

Добування. м-Нітрофенол відновлюють, карбоксилюють за способом Кольбе, а потім нейтралізують отриману п-аміносаліцилову кислоту:

протитуберкульозний лікарський ізонікотинатний синтез

Властивості. Білий, іноді з ледь жовтуватим або рожевим відтінком дрібнокристалічний порошок. Водні розчини при стоянні темніють. Просто розчинний у воді, важко розчинний у спирті. Nа-ПАСК розкладається при температурі 80 °С, тому розчин не можна стерилізувати способом нагрівання.

Ідентифікація:

Реакція на первинну ароматичну аміногрупу:

З розчином феруму (III) хлориду — фіолетово-червоне забарвлення

Субстанція дає реакції на натрій.

УФ (Ультрафиолетовое излучение — электромагнитное излучение, занимающее диапазон между фиолетовой границей видимого излучения и рентгеновским излучением)-спектрофотометрія; встановлюють відношення оптичних густин при певних довжинах хвиль.

Кількісне визначення:

Нітритометрія із зовнішнім індикатором (йодкрохмальний папір), S = 1.

Ацидиметрія, пряме титрування, S = 1.

Броматометрія, S = 1,5.

Йодохлорометрія, S = 1/2.

Застосування. Протитуберкульозний засіб. За туберкулостатичною активністю ПАСК поступається ізоніазиду і стрептоміцину, тому її комбінують з більш активними протитуберкульозними засобами.

Призначають ПАСК всередину у вигляді порошку, пилюль (драже) або гранул дорослим по 9-12 г на добу (3-4 г 3 рази на денек), дітям — по 0,2 г / кг на добу в 3-4 прийоми (добова доза не більше 10 г). Приймають через 1/ 2-1 години після їжі, запивають молоком, лужною мінеральною водою, 0,5-2% розчином гідрокарбонату натрію.

При внутрішньовенному введенні вдається отримати високі концентрації натрію пара-аміносаліцілати в крові, у зв’язку з чим хіміотерапевтичний ефект посилюється.

При необхідності призначають розчин натрію пара-аміносаліцілати одночасно з розчином ізоніазиду.

Розчин застосовують у хворих активними прогресуючими формами туберкульозу, головним чином хронічного фіброзно-кавернозного туберкульозу легенів (форми туберкульозу, при яких в органах і тканинах утворюються неспадающій порожнини), раніше безуспішно лікувалися поєднаннями протитуберкульозних препаратів.

Побічні дії:

При застосуванні ПАСК можуть спостерігатися побічні явища. Найбільш нередко відзначаються шлунково-кишкові розлади: погіршення (або втрата) апетиту, нудота, блювота, болі в животі, пронос або запор. Ці явища звичайно зменшуються при зниженні дози або короткочасному перерві в лікуванні, вони менш виражені при правильному (рівномірному триразовому) режимі харчування, а іноді при прийомі продукту у вигляді гранул. Краще, ніж звичайні пилюли, переносяться пилюли натрію пара-аміносаліцілатy, розчинні в кишечному тракту.

При застосуванні натрію пара-аміносаліцілатy можуть також спостерігатися алергічні реакції: дерматити (запалення шкіри) типу кропив’янки або пурпури (множинних дрібних крововиливів в шкіру і слизові оболонки), енантеми (висипу, що виникають на слизових оболонках тіла), гарячкова реакція (різке підвищення температури тіла ), астматичні явища, болі в суглобах, еозинофілія (збільшення числа еозинофілів в крові) та ін. В окремих випадках можливі збільшення і болючість печінки. В залежності від кислота), яка і має лікувальний ефект; при застосуванні Бепаск створюється більш постійна концентрація ПАСК в крові.Прінімают Бепаск всередину по тим же показанням, що і ПАСК, особливо при поганій переносимості ПАСК (при диспепсичних явищах / розладах травлення /), а також при необхідності обмеження введення в організм іонів натрію.

Спосіб застосування:

Добова доза для дорослого 9-12 г (по 3 г 3-4 рази на денек), для виснажених хворих (маса тіла менше 50 кг) — 6г. Запивають молоком або лужними водами.

Дітям призначають по 0,2 г на 1 кг маси тіла на добу (в 3 прийоми) в загальній добовій дозі не більше 10 г.

Застосовують Бепаск в поєднанні з іншими протитуберкульозними продуктами.

Побічні дії:

Бепаск добре переноситься, іноді спостерігаються диспепсичні явища, алергічні реакції (шкірні висипання, свербіж), запаморочення, болі в області серця. При виражених побічних явищах дозу тимчасово зменшують або припиняють прийом продукту.

5. Протитуберкульозні антибіотики: стрептоміцину сульфат і його солі, рифампіцин, циклосерин, флориміцину сульфат. Методи одержання, властивості, аналіз, застосування в медицині, побічні дії

Стрептоміцину сульфат — Streptomycini sulfas — N-метил—L-глюкозамідо—2-стрептозидострептидин:

Глікозид стрептоміцин складається з аглікону — стрептидину і цукрової частини — дисахариду стрептобіозаміну.

Стрептоміцину сульфат — порошок або пориста маса білого або майже білого кольору, без запаху, гіркувата на смак; гігроскопічна. Просто розчинний у воді, удобно не розчинний в спирті, хлороформі й ефірі. Стійкий у слабокислому середовищі, але просто руйнується в розчинах кислот і лугів при нагріванні. Дози обчислюють у ваговому вираженні або в одиницях дії (ОД); 1 ОД дорівнює 1 мкг хімічно незапятнанного стрептоміцину основи.

Стрептоміцину сульфат має широкий диапазон антимікробної дії. Антибіотик активний відносно мікобактерій туберкульозу, а також більшості грамнегативних (кишкова паличка, паличка Фрідлендера, паличка інфлюенци, збудника чуми, туляремії, бруцельозу й деяких грамопозитивних (стафілококи) мікроорганізмів; менш активний відносно стрептококів, пневмококів. Не діє на анаероби, риккетсії й віруси. Діє стрептоміцин бактерицидно. Ефект пов’язаний з придушенням синтезу білка на рівні рибосом у мікробній клітці. При прийомі усередину стрептоміцин погано всмоктується й майже повністю виводиться через кишечный тракт. При внутрім’язовому введенні всмоктується добре.

Максимальна концентрація в плазмі крові спостерігається через 1-2год. Після однократного введення терапевтичної дози зберігається вкрові протягом 6 — 8 год. Виводиться з організму головним чином нирками. При нормальній видільній функції нирок в організмі не накопичується при повторному введенні. Однак при порушенні функції нирок виділення вповільнюється, концентрація в організмі підвищується й можуть розвиватися побічні (нейротоксичні) явища.

Стрептоміцину сульфат застосовують у якості основного протитуберкулезного продукту для лікування, головним чином, уперше виявленого туберкульозу легень і туберкульозних уражень інших органів. Застосовуютьстрептоміцину сульфат внутрім’язово, а також у вигляді аерозолів, інтратрахеально, внутрікавернозно (у дорослих). При внутрім’язовому введенні разова доза для дорослих 0,5 — 1,0 г, добова — 1г. Вища добова доза — 2 г. Хворим з масою тіла менш 50 кг і особам старше 60 років вводять зазвичай не більше 0,75 г у добу. Добова доза для дітей і підлітків 15 — 20 мг на 1 кг маси тіла, але не більше 0,5 г у добу- дітям і 1 г — підліткам. При лікуванні туберкульозу, добову дозу звичайно вводять однократно, при поганий переносимости її можна розділитина 2 введення. Тривалість лікування залежить від форми й фази захворювання (3 місяці і більше).

При лікуванні стрептоміцином (і його похідними) можуть спостерігатися різні токсичні й алергійні реакції: лікарська лихоманка, дерматит і інші алергійні явища, запаморочення, головний біль, серцебиття, альбумінурія, гематурія; у зв’язку із придушенням мікрофлори кишечного тракта може з’явитися понос. Найбільш серйозними ускладненнями є ураження VIII пари черепних нервів і пов’язані із цим вестибулярні розлади й порушення слуху (ототоксичність). При тривалому застосуванні більших доз може розвитися глухота. Лікування стрептоміцином повинне проводитися під ретельним лікарським наглядом; в процесі лікування необхідно стежити за функцією VIII пари черепних нервів, вестибулярного й слухового апаратів, функцією нирок, формулою крові. При нейротоксичних ускладненнях призначають кальцію пантотенат, тіамін, піридоксин, піридоксальфосфат. При виникненні алергійних реакцій необхідно припинити введення продукту й провести десенсибілізуючу терапію.

Стрептоміцину сульфат не можна приймати одночасно з антибіотиками з ототоксичною дією [канамицин, флориміцин, гентаміцин, мономіцин], а також з фуросемідом і курареподібними продуктами. Неприпустиме змішування стрептоміцину сульфату в одному шприці з антибіотиками пеніцилінового ряду й цефалоспоринами. Форма випуску: у флаконах по 0,25, 0,5 і г.

Rifampicinum — Рифампіцин — -1,2-дигідро-5,6,9,17,19-пентагідрокси-2,4,12,16,18,20,22-гептаметил-23-метокси-2,7-{епоксипентадека[1,11,13]трієноіміно}нафто[2,1-b]фуран-21-іл ацетат:

Кристалічний порошок цегляного кольору. Удобно нерозчинний у воді, не много розчинний у спирті. Чутливий до дії світла, кисню і вологи повітря.

Рифампіцин є антибіотиком широкого диапазона дії. Він активний відносно мікобактерій туберкульозу і лепри, діє на грампозитивні (особливо стафілококи) та грамнегативні (менінгококи, гонококи) коки, менш активний щодо грамнегативних бактерій.

Ріфампіцин добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в крові досягається через 2-2,5 години після прийому всередину.

При внутрішньовенному краплинному введенні максимальна концентрація рифампіцину спостерігається до кінця інфузії (вливання). На терапевтичному рівні концентрація продукту при прийому всередину і внутрішньовенному введенні підтримується протягом 8-12 год, відносно високочутливих збудників — протягом 24 год. Рифампіцин добре проникає в тканини і рідини організму і виявляється в терапевтичних концентраціях у плевральному ексудаті (накопичується між оболонками, оточуючими легені, багатої білком рідини), мокротинні, вмісті каверн (порожнин у легенях, що утворилися внаслідок змертвіння тканини), кісткової тканини. Найбільша концентрація продукту створюється у тканинах печінки і нирок. З організму виводиться з жовчю і сечею.

Стійкість до рифампіцину розвивається швидко. Перехресної стійкості з іншими антибіотиками не спостерігається.

Показання до застосування: Основним показанням до застосування є туберкульоз легенів та інших органів. Крім того, продукт застосовують при різних формах лепри і запальних захворюваннях легенів і дихальних шляхів: бронхіти (запаленні бронхів), пневмонії (запаленні легенів), — викликаються полірезистентними (стійкими до більшості антибіотиків) стафілококами, при остеомієліті (запаленні кісткового мозку та прилеглої кісткової тканини ); інфекціях сечо-і жовчовивідних шляхів; гострої гонореї та інших захворюваннях, викликаних чутливими до рифампіцину збудниками.

У зв’язку з швидким розвитком стійкості мікроорганізмів рифампіцин призначають при нетуберкульозних захворюваннях тільки в тих випадках, якщо неефективні інші антибіотики.

Спосіб застосування: Рифампіцин приймають всередину натщесерце (за 1/2-1 год до їди) або вводять внутрішньовенно краплинно (тільки дорослим).

Для приготування розчину розводять 0,15 г рифампіцину в 2,5 мл стерильної води для ін’єкцій, енергійно струшують ампули з порошком до повного розчинення, отриманий розчин розводять в 125 мл 5% розчину глюкози. Вводять зі швидкістю 60-80 крапель на хвилину.

При лікуванні туберкульозу середня добова доза для дорослих всередину 0,45 г 1 раз на денек. У хворих (особливо в період загострення) з масою тіла вище 50 кг добова доза може бути збільшена до 0,6 г. Середня добова доза для дітей старше 3 років — 10 мг / кг (але не більше 0,45 г на добу) 1 раз в денек. При поганій переносимості рифампіцину добова доза може бути розділена на 2 прийоми.

Внутрішньовенне введення рифампіцину рекомендується при гостропрогресуючих і поширених формах деструктивного туберкульозу легень (туберкульозу легенів, викликаного з порушенням структури легеневої тканини), тяжких гнійно-септичних процесах (мікробному зараження крові з подальшим утворенням гнійників в тканинах), если необхідно швидко створити високу концентрацію продукту в крові і якщо прийом продукту внутрішньо утруднений або погано переноситься хворим.

При внутрішньовенному введенні добова доза для дорослих становить 0,45 г, при тяжких швидко прогресуючих формах — 0,6 г і вводиться в 1 прийом. Продукт внутрішньовенно вводять протягом 1 міс. і більше з подальшим переходом на прийом всередину в залежності від переносимості продукту. Загальна тривалість застосування рифампіцину при туберкульозі визначається ефективністю лікування і може досягати 1 року.

При лікуванні туберкульозу рифампіцином (внутрішньовенно) у хворих з цукровим діабетом рекомендується на кожні 4-5 г глюкози (розчинника) вводити 2 ОД інсуліну.

Монотерапія (лікування одним продуктам) туберкульозу рифампіцином нередко супроводжується розвитком стійкості збудника до антибіотика, тому його слід поєднувати з іншими протитуберкульозними засобами (стрептоміцин, ізоніазид, етамбутол), до яких збережена чутливість мікобактерій туберкульозу (збудників туберкульозу). .

Побічні дії:

Лікування рифампіцином повинні проводитися під ретельним лікарським наглядом. Можливі алергічні реакції (різного ступеня тяжкості), хоча спостерігаються вони відносно рідко; крім того, диспепсичні явища (розлади травлення), дисфункція (порушення функції) печінки і підшлункової залози. При тривалому прийомі продукту необхідно періодично досліджувати функцію печінки і проводити аналізи крові (у зв’язку з можливістю розвитку лейкопенії / зниження рівня лейкоцитів у крові /).

При швидкому внутрішньовенному введенні може знизитися артеріальний тиск, а при тривалому введенні — розвинутися флебіт (запалення вени).

Продукт зменшує активність непрямих антикоагулянтів (засобів, що гальмують згортання крові), пероральних гіпоглікемічних засобів (приймаються через рот лікарських засобів, що знижують рівень цукру в крові), препаратів наперстянки. При одночасному прийомі антикоагулянтів і рифампіцину при скасуванні останнього доза антикоагулянтів виновата бути зменшена.

Продукт має яскравий коричнево-червоний колір. Він забарвлює (особливо на початку лікування) сечу, мокротиння, слізну рідину в оранжево-червонуватий колір.

Cycloserine — Циклосерин — (R)-4-Аміно-3-ізоксазолідинон:

Застосування Циклосерину: туберкульоз легень (активна форма), позалегеневий туберкульоз (включаючи захворювання нирок) — у складі комбінованої терапії; гострі інфекції сечовивідних шляхів.

Побічні дії Циклосерину:

З боку нервової системи та органів чуття: головний біль, тремор, дизартрія, запаморочення, судоми, сонливість, напівнепритомний стан, сплутаність думок, порушення орієнтації, що супроводжується втратою пам’яті, трибуналом, денек протягом 6 днів, на 7-й перерва.

У дітей флориміцину сульфат потрібно застосовувати з обережністю — вплив на слух. Його не можна поєднувати з стрептоміцином і іншими ототоксичними речовинами.

При застосуванні може з’являтися головний біль, алергічний дерматит, білок в сечі. У хворих з порушеною функцією нирок може посилюватися токсична дія. Для послаблення нейротоксичного і алергічного впливу використовують кальцію пантотенат.

Протипокази: ураження пари черепно-мозкових нервів і порушення функції нирок.

Протитуберкульозні лікарські засоби з різних хімічних груп: етамбутол, піразинамід, тіоацетамід, солютизон. Методи одержання, властивості, аналіз, застосування в медицині, побічні дії

Ethambutol — Етамбутол — (+) — N,N’- етилен-біс-(2-амінобутан-1-ола)

Білий кристалічний порошок. Просто розчинний у воді.

Фармакологічна дія: Володіє бактеріостатичній (перешкоджає розмноженню бактерій) активністю щодо мікобактерій туберкульозу (збудника туберкульозу); в тому числі і щодо штамів, стійких до інших протитуберкульозних препаратів.

Спосіб застосування:

Всередину, 1 раз в денек (після сніданку), первинним хворим, які раніше не брали протитуберкульозні препарати, — по 15 мг / кг; хворим, раніше брали протитуберкульозні препарати, — по 25 мг / кг. Курс лікування — 2 міс. Потім продукт призначають у підтримуючих дозах — 15 мг / кг раз на добу.

Побічні дії: можливі погіршення зору, алергічні реакції. При прийомі етамбутола можуть посилюватися кашель, збільшуватися кількість мокротиння, диспепсичні явища., депресія, парестезії, шкірний висип. В процесі лікування необхідний систематичний контроль за гостротою зору, рефракцією, кольоровідчуттям і іншими показниками стану ока.

Pirazinamide — Піразинамід — амід піразинкарбонової кислоти:

Білий кристалічний порошок. Розчинний у воді при нагріванні.

За туберкулостатичною активністю сильніший за ПАСК, проте слабший за ізоніазид, стрептоміцин. Продукт добре проникає в осередки туберкульозного ураження. Його активність не знижується у кислому середовищі казеозних (творожістоподобних) мас, у зв’язку з чим його нередко призначають при казеозних лімфаденітах (запаленні лімфатичних вузлів, заповнених творожістоподобной масою), туберкуломах (пухлинах, що викликаються туберкульозним запаленням) і казеозно-пневмонічних процесах (запальному захворюванні легенів з утворенням в их творожістоподобной маси).

При лікуванні одним піразинамідом можливо швидкий розвиток до нього стійкості мікобактерії туберкульозу, тому його, як правило, комбінують з іншими протитуберкульозними продуктами (ізоніазид, стрептоміцин та ін.) Продукт особливо ефективний у хворих з вперше виявленим деструктивним туберкульозом (туберкульоз легень, що протікає з порушенням структури легеневої тканини).

Спосіб застосування: Добова доза піразинаміду для дорослих 1,5-2,0 г, при добрій переносимості до 2,5 г на добу. Приймають внутрішньо після їди по 1 г 2 рази (рідше по 0,5 г 3-4 рази) на денек. Добова доза для хворих старше 60 років і з масою тіла до 50 кг — 1,5 г. Дітям призначають із розрахунку 0,02-0,03 г (20-30 мг) на 1 кг маси тіла на добу (добова доза не більше 1,5 г).

Побічні дії: При лікуванні піразинамідом можуть виникати алергічні ракііі: дерматити (запалення шкіри), еозинофілія (збільшення числа еоеінофілов в крові), гарячкові реакції (різке підвищення температури тіла) та ін Можливі також диспептичні явища (розлади травлення), погіршення апетиту, головний біль, зрідка — підвищена збудливість.

неспокій. При тривалому застосуванні може надавати токсичну дію на печінку.

В процесі лікування піразинамідом необхідно стежити за функцією печінки, проводячи біохімічні проби (тимолова проба, визначення рівня білірубіну, дослідження глутаміношавелевокіслой аміноферази сироватки крові та ін.) При виявленні змін функції печінки припиняють прийом продукту. Для зменшення токсичної (повреждающего) дії піразинаміду рекомендується призначення метіоніну, глюкози, вітаміну Вр.

Є дані про затримку в організмі під впливом піразинаміду сечової кислоти і можливості появи в суглобах болю подагричного денек), для хворих старше 60 років і масою тіла менше 50 кг — по 0,1 г на добу. Дітям призначають по 0,0005-0,001 г (0.5-1,0 мг) на 1 кг маси тіла на добу (не більше 0,05 г на добу).

При лікуванні туберкульозних емпієма (скупчення гною в будь-якому органі або порожнини організму внаслідок запального процесу, викликаного мікобактеріями туберкульозу) іноді застосовують 1% стерильну суспензія тіоацетазон (в олії, гліцерині, ізотонічному розчині натрію хлориду).

Побічні дії: При лікуванні тіоаіетазоном можливі головний біль, нудота, дерматити (запалення шкіри), погіршення апетиту. У рідкісних випадках при величавых дозах розвиваються альбумінурія (білок у сечі), гепатит (запалення тканини печінки), іноді лейкопенія (зниження рівня лейкоцитів в крові), тромбоцитопенія (зменшення кількості тромбоцитів у крові), агранулоцитоз (різке зниження числа гранулоцитів в крові), анемія (зниження вмісту гемоглобіну в крові). Можуть з’явитися альбумінурія, циліндрурія (виділення з сечею великої кількості білкових «зліпків» з ниркових канальців, як правило, свідчить про захворювання нирки), ураження печінки.

Лікування тіоацетазон повинно проводитися під ретельним лікарським наглядом з систематичним контролем функції нирок, печінки, стану кровотворної системи. При появі білка в сечі, виражених алергічних реакцій, наростаючою анемії, жовтяниці, при починається агранулоцитозі та інших виражених побічних явищах продукт відміняють.

Soluthizonum — Солютизон — метиленсульфонат натрію пара-амінобензальтіосемікарбазону моногідрат:

Кристалічний порошок жовтувато-зеленуватого кольору. Важко розчинний у воді, удобно нерозчинний у спирті.

Володіє бактеріостатичній (перешкоджає розмноженню бактерій) активністю щодо мікобактерії туберкульозу (збудників туберкульозу), у тому числі штамів, стійких до основних протитуберкульозних препаратів.

Показання до застосування: Туберкульоз верхніх дихальних шляхів, бронхів і легенів, хронічний фіброзно-кавернозний туберкульоз (форма туберкульозу, при якій в органах і тканинах утворюються неспадающій порожнини), для підготовки до хірургічного лікування хворих з хронічним фіброзно-каверношим туберкульозом.

Спосіб застосування: Інгаляції (у вигляді аерозолю), інгратрахеально (в порожнину трахеї), інтрагортанно (в порожнину гортані), інтрабронхнально (в порожнину бронхів). На одне введення дорослим 2-3 мл 1-2% розчину, дітям — 1% розчину. Інгаляції проводять 1-2 рази на денек протягом 1-2 міс. Тривалість сеансу — 7-10-12 хв. Інтратрахеально вводять 2-5 мл 1-2% розчину за допомогою спеціальногао гортанного шприца.

Побічні дії: Подразнення дихальних шляхів, кашель.

Висновки

Туберкульомз (від лат. tuberculum — горбок), також cухоти — інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше у легенях) і поліморфною клінічною картиною. Вираженою активністю щодо M. tuberculosis має значну кількість препаратів, різних за походженням, хімічною структурою і механізмом дії. Протитуберкульозні лікарські препарати не тільки пригнічують розмноження і розвиток мікобактерій туберкульозу, а й приводять їх до загибелі.

До протитуберкульозних лікарських засобів відносяться синтетичні (ізоніазид, етамбутол, натрію пара-аміносаліцілат, бепаск, етіонамід, протіонамід, піразинамід), антибіотики (рифампіцин, циклосерин, канаміцин, флоримицин, стрептоміцин) та фторхінолони (Ломефлоксацин).

Антибіотики і фторхінолони, що застосовуються для лікування туберкульозу, характеризуються широким диапазоном дії, а синтетичні препарати — вузьким, тобто діють тільки на мікобактерії туберкульозу.

Головною проблемою в лікуванні туберкульозу є швидкий розвиток стійкості збудника до протитуберкульозних препаратів при монотерапії. У дерматологическому определенному випадку необхідно визначати чутливість мікобактерій до протитуберкульозних препаратів. У разі виявлення резистетності до одних препаратів застосовують альтернативні препарати, до яких зберігається чутливість. Найбільшу делему хіміотерапії туберкульозу сьогодні представляють полірезистентні штами мікобактерій, тобто штами, стійкі до двох і більше протитуберкульозних препаратів, особливо до ізоніазиду і рифампіцину.

Сучасне лікування туберкульозу є комбінованим, тобто включає внутри себя застосування декількох препаратів одночасно, що віддаляє або попереджає розвиток стійкості.


]]>