Загрузка...
Учебная работа. Бактеріальні захворювання кролів
Дипломна бота
На тему: БАКТЕРІАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КРОЛІВ
План
Бактеріальні захворювання……………………………………………………….3
Використана література………………………………………………………….31
Бактеріальні захворювання
Пастерельоз, або геморагічна септицемія,— захворювання, що нередко спостерігається у кролів. Воно виникає при несприятливих умовах утримання кролів (у темних, вогких, незадовільно вентильованих і брудних приміщеннях), при поганій годівлі та наявності інших хворих.
Етіологія. Збудник хвороби — Pasteurella multocida. Форма пастерел буває різною: від кокоподібної до невеликих тонких паличок із закругленими кінцями, що інтенсивно забарвлюються. Довжина мікроба від 1 до 2,5 ?, ширина 0,3 ?.
Пряме сонячне проміння вбиває пастерел протягом кількох хвилин; у трупах, гною, воді і ґрунті вони зберігаються до трьох місяців, при висушуванні — 2—3 дні; при температурі 58—60° гинуть протягом 15 хе; при температурі 75° — майже мгновенно. У шкурках загиблих кролів під час висушування при температурі 25—35° пастерели гинуть через 2—3 доби. Однопроцентний розчин сулеми вбиває їх через 3 хв, 3-процентні розчини лізолу, карболової кислоти та 5-процентний розчин вапняного молока — за кілька хвилин. Епізоотологія. Пастерельоз дуже поширене захворювання кролів. У кролівницьких господарствах хвороба виникає внаслідок занесення інфекції хворими тваринами, які виділяють пастерел із сечею, калом, слиною, носовим секретом. Крім того, збудник може потрапити у господарство разом із забрудненими пастерелами інвентарем або кормами. Механічними перенощиками можуть бути всі види тварин, комах, а також людина.
Найчастіше захворювання спостерігається восени і навесні. Велику роль у поширенні хвороби відіграють кролі-бактеріоносії.
Патогенез. Потрапивши в організм кроля, найчастіше через органи дихання, пастерели проникають у кров і лімфу, спричиняючи загальну септицемію і швидку погибель тварини.
Клінічна картина. Пастерельоз у кролів може протікати гостро, підгостро і хронічно. Гострий перебіг хвороби триває 2—3 дні і закінчується загибеллю тварини. На початку температура тіла підвищується до 41°, а перед смертю знижується до 33—35°. Хворі кролі втрачають апетит, не рухаються, кінці вух звисають, слизова оболонка носа з синюшним відтінком, спостерігають також витікання з носа і пронос. При прогресуючій слабості кролі гинуть. Іноді хвороба протікає блискавично.
При розтині тварини, загиблої від гострого пастерельозу, спостерігають зміни в органах грудної порожнини і травлення. На легенях, слизовій оболонці гортані, трахеї, на серці, печінці, селезінці, лімфатичних вузлах, у кишечному тракту, нирках і сечовому міхурі відмічають численні крапкові крововиливи.
Легені, як правило, бувають набряклими. У грудній порожнині утворюється ексудат солом’яного або червонуватого кольору. Селезінка збільшена і наповнена кров’ю.
Підгострий перебіг хвороби супроводжується запаленням легень і плеври, що найчастіше буває ускладненням гострого пастерельозу. У кролів спостерігають переміжну або постійну високу температуру тіла, фібрилярні посіпування і тремтіння окремих груп м’язів, сильне пригнічення і кволість, втрату апетиту. Дихальні рухи дуже напружені і посилені, іноді відмічають переривчасте дихання. Спостерігають також сухий болісний кашель і слизово-гнійне витікання з носа. При прослухуванні виявляють різного один раз тераміцин або два рази (з проміжком 16— 20 год) біоміцин у дозі 20 мг на 1 кг живої ваги; наступного денька і потім через 7 днів усім кролям від 1,5-місячного віку (крім хворих) підшкірно вводять екстрат-формолову вакцину проти пастерельозу кролів, молодшим кожні 5—7 днів вводять сироватку проти геморагічної септицемії, а після 1,5-місячного віку — вакцинують.
Влітку кролів краще утримувати під навісом, годувати легко-перетравними, доброякісними кормами. Необхідно додержувати чистоти в клітках і під ними, часто очищати їх від екскриментів, обливати окропом дерев’яні годівниці і напувалки, а металеві обпалювати вогнем паяльної лампи. У клітках, де перебували кролі, проводять дезинфекцію 1-процентним розчином формальдегіду, їдкого натру і карболової кислоти, 10—20-процентною суспензією свіжогашеного вапна.
Особливо старанно слід очищати і дезинфікувати годівниці, напувалки, скребачки, переносні ящики, мітли та інший інвентар, що стикався з хворими кролями. Забороняється вивозити кролів за межі неблагополучного господарства. Гній і загиблих кролів спалюють або закопують в яму на глибину 2 м всередині карантинної зони.
Шкурки знімають у недоступних для мух приміщеннях їх дезинфікують 1-процентним розчином карболової кислоти. Пух збирають у марлеві мішечки і витримують на сонці протягом 5—7 днів.
Неблагополучне господарство карантинують. Строк карантину 14 днів після останнього випадку видужання або загибелі тварини. Для запобігання й успішної боротьби з пастерельозом потрібно додержувати зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил на кролівницьких фермах.
Лістеріоз — інфекційне захворювання. На нього, крім кролів, хворіють різні види гризунів: зайці, морські свинки, щури, миші, піщанки. Лістеріоз спостерігають серед сільськогосподарських тварин і птиці, проте є випадки захворювання на нього людини. Хвороба відрізняється різноманітністю форм клінічного прояву.
Етіологія. Збудник хвороби — Listeria monocytogenus — дрібна, пряма або злегка зігнута, із закругленими кінцями грам-позитивна паличка, що не утворює спор і не має капсули.
Лістерії мають п’ять джгутиків. Однак рухливість добре виражена лише у молодих культур, вирощених при кімнатній температурі.
Лістерії стійкі проти дії фізичних та хімічних факторів. При кімнатній температурі 2,5-процентний розчин фенолу вбиває лістерії протягом 5 хв; лізол та 5-процентний креолін — через 10; 2,5-процентний формалін і 2-процентний їдкий натр — через 10—40; 1-процентний розчин перманганату калію — через ЗО; риванол — через 20; хлористе вапно при концентрації активного хлору 100 мг віл — через 60; 45-процентний етиловий спирт вбиває лістерії через 10, а 70—90-процентний — через 5 хв.
У зовнішньому середовищі лістерії зберігаються тривалий час: у сіні, соломі — 7 місяців, у комбікормах — 9, у вівсі — 10 місяців, у висівках — до року. У фекаліях лістерії зберігаються до 7 місяців, у сечі — до року, а у воді та грунті—до двох років.
Епізоотологія. Лістеріоз зареєстрований у багатьох країнах світу. Кролі заражаються лістеріозом у природних умовах здебільшого аліментарним шляхом через інфіковані корми і воду; можливе також аерогенне і внутрішньоутробне зараження. Перенощики інфекції — гризуни і комахи.
Джерелом інфекції є хворі і перехворілі тварини — лістерієнозії, у яких збудник виділяється з носовими виділеннями, витіканням із глаз, із сечею, калом, витіканням із статевих органів.
Здебільшого на лістеріоз хворіють вагітні матки. Невагітні кролиці, самці і відлучений молодняк хворіють на лістеріоз рідко.
Лістеріоз протікає у вигляді ензоотій. Захворювання може з’являтися у всі сезони року. Однак найчастіше лістеріоз кролів відмічається у весняно-літній період, що збігається з наявністю у господарствах великої кількості вагітних кролиць.
Клінічна картина. Хвороба може протікати понадгостро, гостро, підгостро і хронічно. Можливий латентний перебіг лістеріозу.
При понадгострому перебігу лістеріозу погибель настає раптово, звичайно в денек передбачуваного окролу або в момент родів, Найхарактерніший гострий перебіг. При гострому перебігу спостерігають різке пригнічення, сонливість, втрату апетиту, гарячку, виснаження. Відмічають ураження кон’юнктиви і слизових оболонок носової і ротової порожнин, що супроводжується сльозотечею, виділенням прозорого слизу і слинотечею. Хворі кролиці абортують. Аборти найчастіше бувають у другій половині вагітності. Волосся у хворих втрачає блиск, стає скуйовдженим. Хвороба триває !—2 дні і закінчується смертю.
Якщо кролиці абортують, вони виживають, проте утримувати їх у господарстві недоцільно, тому що вони дуже рідко дають здоровий приплід.
При підгострому перебігу, що триває до місяця, на початку також відмічається пригнічений стан, втрата апетиту, прискорене дихання. На другий-третій денек з’являються характерні ознаки лістеріозу, що виражаються в розладі центральної нервової системи: виникають судорога (непроизвольное сокращение мышцы или группы мышц) жувальних м’язів, дрож, повертання очного яблука вбік, неприродне тримання голови — вона піднята або опущена вниз чи нахилена вбік. Хворі кролі роблять колові рухи. Нередко вагітні кролиці раптово гинуть у денек окролу або під час родів.
При хронічному перебігу відмічають пригнічення, різке зниження апетиту, кролі помітно худнуть, волосся скуйовджується, втрачає блиск і стає бруднувато-матового кольору. З глаз витікає серозна, а з носа — серозна або серозно-гнійна рідина. Навколо ніздрів постійно мокре і склеєне волосся, а також наліт з сухих кірочок. При цьому перебігу хвороби бувають ускладнення на легені, плевру, а іноді й на очеревину. Відповідно до цього проявляються клінічні ознаки хвороби; прискорене дихання, при прослухуванні чути хрипи, при запаленні очеревини — різка болісність у ділянці черева.
Кролі пересуваються обережно, менше стрибають, рухаються черепашачою ходою (рачки). При повному виснаженні кролі гинуть.
При латентному перебігу хвороба характеризується загибеллю і розсисанням ембріонів на різних стадіях розвитку. У самок будь-якого прояву хвороби не відмічають.
Молодняк звичайно хворіє на лістеріоз у перші місяці життя, починаючи з 3-місячного віку кроленята захворюють рідко.
Лістеріоз у новонароджених кроленят спостерігають у період масових спалахів цієї хвороби і уражує молодняк лише в окремих гніздах. Кроленята заражаються внутрішньоутробно і гинуть протягом перших 6 днів після народження. Як правило, гине весь приплід одразу, іноді — поступово, протягом кількох днів. Клінічних симптомів звичайно спостерігати не вдається, кроленят знаходять вже мертвими, розкиданими по клітці. Якщо кроленята гинуть не відразу, у их вдається помітити конвульсійні рухи, закидання голови, плавальні рухи кінцівок. Кроленята в таковых випадках не лежать у гнізді, а повзають по клітці.
При розтині загиблих від лістеріозу кролів на печінці і рідше на селезінці спостерігають множинні білого кольору точкові ураження — некротичні вузлики (рис. 6). Селезінка збільшена, темно-вишневого кольору. Печінка набрякла( дряблої консистенції, глинястого кольору. Шлунково-кишковий тракт у стані гострокатарального або геморагічного запалення. Характерні зміни знаходять у матці. Вона збільшена, при розрізі слизова оболонка її набрякла, вкрита слизом і гноєм. У вагітних виявляють муміфіковані плоди або плоди, що гниють. Матка дуже гіперемійована, збільшена, в її порожнині скупчується гній з іхорозним запахом.
Зовні матка червоного або темно-червоного кольору. При тривалішому перебігу хвороби ураження ще більш значні. Матка зовні має смугастий вигляд, червоні ділянки чергуються з білими або жовтуватими ділянками омертвіння стінки матки. Перетонеальна оболонка запалена, вкрита плівками фібрину. Внаслідок злипливого запалення матка зібрана в тугу грудку. У просвіті матки — сироподібна гнійна маса.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і патологоанатомічного розтину, але він повинен підтверджуватися бактеріологічно. Для цього трупи надсилають у ветеринарну лабораторію на дослідження, у випадку пересилок на далекі відстані відправляють серце, печінку, селезінку, а від дорослих самок обов’язково і матку з її вмістом (або частину її). Від кролів, загиблих з явищами менінгіту, посилають мозок. Органи вміщують у ЗО—35-процентний розчин гліцерину або у 20-процентний розчин кухонної солі.
Лікування. Для лікування невагітних кролиць (лікування вагітних недоцільне) та молодняка можна рекомендувати біоміцин у дозі ЗО мг на 1 кг ваги протягом 3 днів підряд. Біоміцин дають через рот або внутрішньом’язово раз на денек.
Кролі, які одужали після лікування, лишаються лістерієносіями, тому цих тварин рекомендується вибраковувати.
Профілактика та входи боротьби. Захворілих кролів негайно ізолюють. Проводять старанну дезинфекцію приміщень та інвентаря. Дезинфікуючі засоби: 3—5-процентна емульсія креоліну, 2—3-процентний розчин карболової кислоти, 3—5-про-центний розчин їдкого натру та ін. Усі металеві предмети обпалюють вогнем паяльної лампи.
Для аерозольної дезинфекції приміщень застосовують 20-про-центний розчин формальдегіду з розрахунку 20 мл на 1 ж3 при експозиції 4 год.
Для дезинфекції грунту застосовують хлорне вапно, яке містить 24—27% активного хлору. Норма витрати продукту на 1 м2 грунту — 5 кг, експозиція — 24 год.
Трупи тварин, абортовані плоди та гній з кліток, в яких знаходилися хворі кролі, спалюють або закопують.
М’ясо хворої на лістеріоз тварини дозволяється випускати з господарства лише після двогодинного проварювання на місці забою. Шкурки із господарства випускають після спеціальної дезинфекції, для якої застосовують розчин суміші: сульфанолу — 0,3%, алюмінієвих галунів — 2, кремнефтористого натру — 0,2 та хлористого натру — 26%. Вказані речовини розчиняють у воді у тому порядку, в якому їх перераховано. Кількість розчину має перевищувати вагу шкурок, що їх піддають дезинфекції, у 5 разів. У дезрозчині шкурки витримують 20 год, потім на 24 год лишають поза розчином.
У неблагополучному господарстві слід проводити карантинні входи до закінчення наступного окролу при умові його благополучності щодо лістеріозу.
Для запобігання лістеріозу необхідно кролів утримувати окремо від усіх інших свійських тварин, сприйнятливих до цієї хвороби, і поряд з цим проводити старанну дератизацію (знищення гризунів) на фермі і в усіх приміщеннях. Обслуговуючому персоналу слід також дотримуватися й особистої профілактики.
Сальмонельоз (паратиф) — гостре інфекційне захворювання, пов’язане переважно з ураженням шлунково-кишкового тракту. При цьому захворюванні спостерігаються явища метриту та аборту. Особливо нередко захворюють кролиці, яких незадовільно годують, виснажені і вагітні.
Етіологія. Збудниками сальмонельозу кролів є деякі різновидності з групи паратифозних мікробів, які являють собою короткі (0,5—2 ?) палички із закругленими кінцями, спор і капсул не утворюють.
Збудники порівняно стійкі проти несприятливих факторів зовнішнього середовища. В грунті, гною, воді вони можуть зберігатися місяцями. Добре переносять висушування та низькі температури. Проти дезинфікуючих речовин сальмонели нестійкі. Свіжогашене вапно, їдкий натр, формалін та інші дезинфікуючі речовини, які застосовують у звичайних концентраціях, швидко їх вбивають.
Епізоотологія. Захворювання реєструється переважно у відлучених кроленят, сукрільних і незадовільно вгодованих самок. Загострення паратифу спостерігається при погіршенні догляду й утримання. Інфекція заноситься в господарство із зараженими кролями. Разумеется, можливе виникнення захворювання без занесення ззовні, при зниженні резистентності організму бактерієносіїв.
Певну роль у поширенні інфекцій відіграють також мухи, щури і миші. На виникнення захворювання і його поширення величавый вплив мають різні фактори: скупчене утримання у брудних вогких вольєрах, неповноцінна годівля, авітамінози та ін:’
Клінічна картина. Звичайно відмічається гострий перебіг. Хворі кролі малорухливі, в’ялі, не хочуть їсти корму, нередко п’ють воду. Іноді можна помітити також і пронос, виділення з піхви слизово-гнійних мас. Зовнішні і внутрішні органи набряклі і болісні. Хвороба звичайно закінчується смертю на 3—4-ту добу. Бувають випадки з підгострим перебігом хвороби тривалістю до 2— З тижнів, але при цьому хвороба здебільшого закінчується загибеллю тварин. При захворюванні вагітних самок у их спостерігають аборти і метрит.
При розтині у узкому і товстому відділах кишечного тракта виявляють катаральні явища, множинні вузлики завбільшки від макового зерна до горошини, особливо багато їх у сліпому відділі. Брижові лімфатичні вузли збільшені і нерідко некротизовані. Відмічають також крововиливи у слизовій оболонці. Селезінка збільшена, дрябла, глинястого кольору, з численними вузликами некрозу. Роги матки очень збільшені. Слизова оболонка її вкрита масою шоколадного кольору.
Діагноз. Встановлюють на підставі клінічної картини хвороби, зважаючи на патологоанатомічні дані, підкріплені бактеріологічним дослідженням. Для цього в лабораторію надсилають трупи кролів.
Захворювання на сальмонельоз серед молодняка можна встановити за наявністю недорозвинених, виснажених кроленят, з явищами проносу, а серед вагітних — при народженні мертвих кроленят і абортах.
Зважають також на санітарно-гігієнічну обстановку, яка сприяє захворюванню.
За клінічною і патологоанатомічною картиною сальмонельоз дуже подібний до туляремії та псевдотуберкульозу, але при цих захворюваннях ураження матки, передчасні окроли й аборти не спостерігаються.
Профілактика та входи боротьби. Хворі на паратиф кролі підлягають забою. Підозрілих на захворювання ізолюють, а підозрілі на зараження карантинуються на строк до трьох тижнів після останнього випадку видужання або загибелі тварини.
Тваринам, які перебувають у контакті з хворими, раз на денек протягом 5—7 днів підряд дають всередину фуразолідон по ЗО мг на 1 кг живої ваги або вводять полівалентну вакцину проти сальмонельозу та колібактеріозу хутрових тварин, птахів, телят та поросят. Вакцину вводять у м’яз стегна двічі з інтервалами 7 днів: перший раз молодняку у віці від 1-го до трьох місяців — 0,5 мл, молодняку старшого віку та дорослим — 1 мл, другий раз —відповідно 1 і 2 мл.
Приміщення, де перебували хворі кролі, дезинфікують 5-про-центною емульсією креоліну або 5-процентним розчином карболової кислоти, або 2-процентіним розчином формальдегіду, або 20-процентною суспензією свіжогашеного вапна, або розчином хлорного вапна, в якому міститься 3% активного хлору.
М’ясо забитих хворих кролів, якщо тушки не виснажені, можна зживати в їжу лише після 1,5-годинного проварювання. Кролів, що загинули від сальмонельозу, виснажені тушки забитих хворих тварин та внутрішні органи спалюють або закопують.
З появою хвороби кролівницька ферма оголошується неблагопо-лучною. При сальмонельозі карантин знімається через місяць після останнього випадку загибелі або останнього випадку видужання тварин. Під час карантину забороняють будь-які пересадки кролів та вивезення їх на продаж.
В базу боротьби з сальмонельозом повинні бути покладені профілактичні входи: утримання кролів у просторих, сухих (без протягів), добре обладнаних вольєрах і клітках, а також повноцінна годівля.
Кератокон’юнктивіт — дуже поширене серед кролів захворювання глаз. При цьому захворюванні уражуються одночасно рогівка і кон’юнктива.
Етіологія. Захворювання до кінця не вивчене. Припускають, що спонтанний кератокон’юнктивіт у кролів найчастіше спричиняють нерухомі мікроорганізми, які мають форму кокових паличок або маленьких нитей. Нерідко хвороба розвивається внаслідок ускладнення хронічних форм пастерельозу.
Епізоотологія. Захворювання спостерігається скрізь, зараження відбувається при контакті здорової тварини з хворою. Нерідко бувають випадки масового ураження кератокон’юнктивітом кроленят і дорослих тварин.
При кератокон’юнктивітах пастерельозного походження кролі самі переносять мікробів з слизової оболонки носа на очі.
Клінічна картина. Кератокон’юнктивіти проходять у найрізноманітніших формах — від незначних інфільтратів рогівки до тяжких випадків її запалення з нагноєннями, флегмонами і необоротними помутніннями.
На початку захворювання спостерігається почервоніння кон’юнктиви, сльозотеча, світлобоязнь. Надалі поступово розвивається гнійний кон’юнктивіт, який супроводжується сильною болісністю очного яблука, різкою світлобоязню, підвищенням температури повік. Іноді кон’юнктива так припухає, що виступає назовні з очної щілини. Витікання з глаз спочатку рідке, потім стає густим, слизовим і нарешті гнійним. Ці виділення, скупчуючись у кон’юнктивальному мішку, на краях повік, склеюють їх, і, висихаючи, утворюють кірочки. Внаслідок подразнення шкіри волосся (особливо під внутрішнім кутом ока) випадає. На уражених місцях виникають виразки. Здебільшого згаданий процес поширюється на рогівку. Тоді ще більше посилюються світлобоязнь, болісність очного яблука і сльозотеча. Рогівка набуває білого кольору і втрачає прозорість. При обмежених кератитах її поверхня ще не змінюється. З розвитком хвороби настає часткове руйнування епітелію і рогівка стає шерехатою, матовою. Надалі вона вкривається нальотом гнійно-фібринозного ексудату, виразками. Нередко захворювання закінчується повною втратою зору. Кролі швидко худнуть і нерідко через 5-10 днів з моменту появи перших клінічних ознак гинуть.
Тварини, перехворілі на інфекційний кератокои’юнктивіт, сприйнятливі до повторного зараження.
Діагноз. На підставі клінічної картини поставити діагноз не важко.
Лікування слід починати з дослідження кон’юнктивального мішка і вилучення сторонніх тіл, якщо вони є. Гній і кірочки з країв повік видаляють за допомогою ватного тампона, змоченого дезинфікуючим розчином (борна кислота 3: 100, риванол 1 :2000, перекис водню 3 : 100). Потім кон’юнктивальний мішок і поверхню очного яблука обробляють 0,5-процентним розчином мідного купоросу або марганцевокислим калієм у розведенні 1 : 3000. Добрі результати дають йодоформ і ксероформ у вигляді мазей, 0,25—0,5-процентний розчин брильянтової зелені (очні каплі), 30-процентний розчин альбуциду та ін.
При лікуванні гострих поверхневих кератитів і кератокон’юнктивітів А. Ф. Русинов (1962) з успіхом застосовував консервовану жовч великої рогатої худоби з добавкою новокаїну. Для цього від клінічно здорової тварини після забою беруть жовч і витримують при температурі плюс 2—4° протягом 2—3 діб, потім до неї добавляють 5% новокаїну.
Після обробки глаз дезинфікуючими розчинами 3—4 краплі жовчі вводять піпеткою в кон’юнктивальний мішок. Цю функцию повторюють щодня (краще увечері) протягом 2—4 днів.
При підгострих і хронічних кератокон’юнктивітах можна застосовувати кортизон. Цей продукт використовують у вигляді 1-про-центних крапель (2 рази на денек) або 1-процентної мазі (раз на 1—2 дні).
Профілактика і входи бор от ь б и. Для швидкого оздоровлення стада хворих кролів необхідна ізолювати від здорових і лікувати. Клітки, де перебували хворі тварини, а також інвентар слід старанно продезинфікувати 3-процентним розчином карболової кислоти або вогнем паяльної лампи.
У приміщеннях потрібно постійно підтримувати чистоту.: Не менш важливо забезпечувати кролів достатньою кількістю різноманітних вітамінних кормів. Тушки, шкурки і пух від забитих хворих тварин можна використовувати без обмежень.
Бронхосептикоз—захворювання слизових оболонок носа, і верхніх дихальних шляхів.
Етіологія. Збудник хвороби — Bordetella brorichiseptica.
Цей мікроб рухливий, являє собою невеличку, довжиною 2 ? і ши риною 0,4 ? паличку.
Епізоотологія. Захворювання дуже поширене у. кролівницьких господарствах. Сприяють виникненню захворювання фактори, що ослаблюють слизову оболонку носової порожнини (простуда, подразнення пилом, їдкими випаровуваннями). Зараження відбувається через органи дихання.
Клінічна картина. Захворювання найчастіше проходить у вигляді нежитю, рідше — у вигляді бронхопневмонії. При нежитю спостерігаються незначні серозні або слизові виділення з носа, які швидко проходять при усуненні несприятливих зовнішніх факторів. Загальний стан хворих кролів не порушується. При бронхопневмонії спостерігають слизові, а потім слизово-гнійні носові виділення.
Виділення ці змочують та склеюють волосся під носовими отворами, внаслідок чого утворюються вусики. Кріль тре ніс передніми лапами, шерсть на внутрішній їх поверхні змочується та склеюється в кіски, утворюючи зачоси. Іноді гнійний носовий секрет засихає навколо носових отворів, закупорює їх, що утруднює дихання, кріль починає дихати через рот.
При розповсюдженні інфекційного процесу на легені спостерігають прискорене дихання, підвищення температури тіла. При прослухуванні легень чути хрип та свист. Кролі погано їдять корм, не много рухаються, худнуть і нерідко протягом 1—2 місяців гинуть.
При розтині у носовій порожнині виявляють слизово-гнійний або гнійний секрет, слизова оболонка набрякла й почервоніла. Кровоносні судини трахеї іноді очень наповнені кров’ю.
Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і в першу чергу за наявністю виділень із носа, враховуючи їхній нрав: серозні або серозно-слизові виділення свідчать про простудний риніт або риніт, спричинений подразнюючими речовинами, слизово-гнійний та гнійний — про інфекційне захворювання.
Ураження легень при бронхосептикозі можуть бути подібні до уражень при пастерельозі, стафілококовій та інших септицеміях. Тому в сумнівних випадках необхідно проводити бактеріологічне дослідження.
Ураження легень при псевдотуберкульозі та аспергільозі мають інший нрав.
Лікування. Внутрішньом’язово вводять пеніцилін по 2 тис. ОД на голову 3 рази на денек протягом 2—3 днів. Крім того, можна рекомендувати введення в кожну ніздрю хворих кролів 5—6 крапель екмоновоциліну, розведеного фізіологічним розчином 1 : 2.
При наявності пневмонії протягом 3—4 днів підряд вводять внутрішньом’язово екмоновоцилін у дозі 20 тис. ОД на 1 кг ваги тварини.
Профілактика та входи боротьби. Проводять загальні протиепізоотичні входи. Для профілактики захворювання важливе значення має недопущення впливу на організм кролів несприятливих зовнішніх факторів.
При виявленні захворювання необхідно видалити із стада усіх хворих кролів і продезинфікувати їхні клітки та інвентар; провести клінічний огляд всього стада і в подальшому провадити його не рідше 1-го разу в 7—10 днів. Хворих тварин найкраще забити на шкурку та м’ясо.
Тушки хворих кролів можуть бути використані в їжу людям; уражені органи підлягають знищенню. Шкурки кролів після висушування у закритому приміщенні та пух використовують без обмеження.
У неблагополучних господарствах протягом 20 днів провадять загальні обмежувальні входи.
Туляремія. Це особливе чумоподібне захворювання свійських і одичавших «ролів та інших гризунів, а також багатьох сільськогосподарських тварин. На туляремію хворіє і людина.
Етіологія. Збудник хвороби — Francisella tularensis. Цей мікроб являє собою маленьку, іноді кокоподібну паличку завдовжки 0,7 і завширшки 0,2—0,3 ?, має біполярні тільця, оточений ніжною капсулою.
У грунті збудник зберігається до 75 днів, у зерні — понад 133; при заморожуванні при мінус 10° — 7 днів.
Пряме сонячне проміння вбиває збудника протягом ЗО хв, висушування — протягом трьох днів, 0,1-процентний розчин формаліну — протягом 24 год, 1—З-процентіні розчини лізолу — протягом З хв, 50-процентний спирт — до 5xв.
Епізоотологія. Носіями мікроба туляремії є водяні щури, дикі кролі та інші гризуни, які звичайно і заносять інфекцію в господарство. Захворювання від хворих до здорових передається через кровососних членистоногих (ґедзів, мух-жигалок, кліщів дермаценторів, щурячих кліщів та ін.). Серед свійських кролів захворювання передається через кролячі воші і блохи; можливе зараження через ураження шкіри і слизових оболонок, а також через воду і травку, забруднені хворими гризунами. Хворі кролі можуть бути джерелом зараження людей, частіше обслуговуючого персоналу (при зніманні шкурок з хворих кролів, обробці тушок та ін.).
Патогенез. Потрапивши в організм кроля, мікроби проникають у лімфатичні шляхи, потім у лімфатичні вузли і спричиняють запальний процес, що призводить до нагноєння. При проникненні в кров збудник заноситься в селезінку і печінку, де спричиняє утворення гнійничків.
Клінічна картина. Туляремія у кролів протікає нехарактерно, присимптомах, подібних до псевдотуберкульозу, блукаючої піємії та хронічного ластерельозу. У одичавших кролів і зайців типовим є сильне збільшення та ущільнення шийних, підщелепних, підм’язових і пахвинних лімфатичних залоз.
У деяких випадках туляремія у кролів може протікати безсимптомно. Гострий перебіг туляремії триває до 4—6 днів, а хронічний — 30 і більше.
При розтині в типових умовах виявляють сильне збільшення лімфатичних вузлів, які утворюють так звані бубони. В гострих випадках у селезінці, печінці, очеревині, в легенях помітно множинні, дрібні, а у хронічних випадках великі (до 5 мм) вогнища некрозу у вигляді сіруватих вузликів, які не підвищуються над поверхнею органів.
Діагноз. На підставі клінічних ознак і патологоанатомічної картини, особливо при нетиповому перебігу хвороби, поставити діагноз важко. Тому в усіх випадках при підозрінні на туляремію необхідно проводити бактеріологічне дослідження.
Профілактика та входи боротьби. Хворих на туляремію кролів негайно забивають. Трупи загиблих і забитих кролів з шкурками спалюють.
Підозрюваних на захворювання і підозрілих на зараження ізолюють окремими групами. У господарстві проводять входи по знищенню гризунів і кровосисних комах.
Клітки, годівниці та напувалки необхідно старанно очищати та дезинфікувати. Для цього застосовують 2-процентний розчин їдкого натру або калію; 3-процентний розчин ксилонафту; 3-процентний розчин креоліну, розчин хлорного вапна, в якому міститься 2% активного хлору, з розрахунку 1 л на 1 м2; 2-процентний розчин формальдегіду. Для знешкодження, крім хімічних засобів, можна також використовувати вогонь паяльної лампи та окріп.
Обслуговуючий персонал неблагополучних щодо туляремії господарств і робітники, зайняті на переробці шкіряної і хутрової сировини, повинні бути забезпечені спецодягом, дезінфекційними засобами і проінструктовані особами ветеринарно-санітарного і медичного нагляду про правила особистої профілактики.
Карантинні обмеження знімаються через 20 днів після останнього випадку одужання або загибелі тварин.
Псевдотуберкульоз — інфекційне захворювання. На початку виникнення воно протікає гостро, потім підгостро, а наприкінці набуває хронічного, затяжного 1-го з их забити для патологоанатомічного розтину.
Точний діагноз хвороби встановлюють на підставі бактеріологічного дослідження. Матеріалом для цих досліджень є кал, слизові витікання з носа.
При патологоанатомічній діагностиці псевдотуберкульоз необхідно відрізняти від туберкульозу, туляремії та кокцидіозу. При туберкульозі вузлики не мають характерної для псевдотуберкульозу зірчастої форми; червоподібний відросток не збільшений; найчастіше бувають ураженими легені.
При туляремії вузлики знаходять у печінці та селезінці. Вони меншого розміру і не виступають над поверхнею органа. Найчастіше збільшуються шийні, підпахвинні, тазові та пахвинні лімфатичні вузли, кишечный тракт не уражений; червоподібний відросток не збільшений.
При кокцидіозі вузлики знаходять лише в печінці та кишечному тракту, в останньому — не більші за просину. Вони не мають зірчастої форми. Лімфатичні вузли звичайно не збільшені.
Лікування не розроблене.
Профілактика та входи боротьби. Хворих на псевдотуберкульоз кролів забивають і закопують або спалюють; проводять старанну дезинфекцію 1 — 2-процентним розчином формальдегіду або карболової кислоти, 3—5-процентним розчином креоліну або лізолу.
У господарстві встановлюють карантин на три тижні, рахуючи від останнього випадку видужання, загибелі або вимушеного забою, але в окремих випадках цей строк може бути збільшений залежно від місцевих мозгов господарства.
Щоб запобігти занесенню в господарство псевдотуберкульозу, новозавезених кролів витримують на карантині.
Туберкульоз. Це хронічне захворювання кролів, що характеризується ураженням кишечного тракта, легень, рідше — нирок.
Етіологія. Збудником туберкульозу кролів є туберкульозні мікроби рогатої худоби — Mycobacterium tuberculosis bovis або птиці — Mycobacterium tuberculosis avis.
Туберкульозні мікобактерії — це тонкі, прямі або злегка зігнуті із закругленими краями палички, завдовжки — 1,5—4 ? і завширшки 0,2—0,5?.
Туберкульозні бактерії досить стійкі проти впливу зовнішніх факторів, проте пряме сонячне проміння вбиває їх за 7г—4 год, а розсіяне — протягом 10—40 днів. При температурі 60° вони гинуть через 10—60 хв, при температурі 100°—«мгновенно. У калі збудник зберігається близько двох років, у воді — 5 місяців, у грунті — 7 місяців.
4—5-процентний розчин формаліну вбиває бактерії за 12 год, 5-процентний розчин карболової кислоти — за 24—48, а розчини креозолу та хлораміну — за 6 год.
Епізоотологія. На туберкульоз хворіють головним чином молоді тварини. Найпоширенішою є кишкова форма туберкульозу. Найчастіше кролі заражаються бичачим і рідше — пташиним типом туберкульозу.
Основним джерелом інфекції є хворі тварини, які виділяють бактерії і заражають ними приміщення, інвентар, повітря, воду травку та ін.
Кролі найчастіше заражуються при згодовуванні їм сирого незбираного або збираного молока від хворих на туберкульоз корів або заражених ними кормів, при утриманні в одному приміщенні з хворими на туберкульоз тваринами (крапельна або пилова інфекція). Основні шляхи зараження — травний тракт й органи дихання.
Патогенез. Прониклі в організм кроля бактерії спочатку потрапляють в лімфатичні шляхи і вузли, а потім у різні органи.
У місцях їх осідання і розмноження розвивається запальний процес, що призводить до виникнення безсудинного утворення — туберкули (горбочка). Внаслідок відсутності живлення і токсичної дії отрути, що виділяють бактерії, клітини туберкул гинуть, розпадаються і перетворюються в сирнисту масу, яка потім обвапновується. З туберкули лімфатичними шляхами мікроби можуть проникати в інші місця і спричиняти утворення нових туберкульозів.
Клінічна картина. Захворювання може протікати в легеневій і кишковій формах. При легеневій формі спостерігається поступово посилюваний кашель, прискорене дихання, поступове схуднення тварини до виснаження. Через 1—3 місяці кролі гинуть.
При кишковій формі туберкульозу у кролів періодично з’являється пронос, апетит знижений, кролі швидко худнуть, виснажуються і гинуть.
При розтині кишечного тракта, найчастіше клубової і сліпої кишок, виявляються невеликі, завбільшки з горошину, горбочки, в місцях, де горбочки розпалися, слизова оболонка кишечного тракта вкрита виразками. Брижові лімфатичні вузли дуже збільшені. Уражені нирки характеризуються наявністю численних туберкульозних горбочків.
При легеневій формі у легенях виявляють велику кількість білувато-сірих вузликів завбільшки від просини до горошини й ущільнені темні ділянки (рис. 8). Нередко аналогічні вузлики виявляють на плеврі і діафрагмі.
Д і а г н о з за клінічними ознаками встановити важко, оскільки ознаки цієї хвороби у кролів не много характерні. Тому для встановлення хвороби за життя тварин вдаються до бактеріологічної діагностики. Матеріалом для досліджень є кал, слизові витікання із носа. Враховують також патологоанатомічні зміни внутрішніх органів. При цьому туберкульоз кролів, особливо кишкову форму, необхідно відрізняти від псевдотуберкульозу. При псевдотуберкульозі переважно уражуються органи черевної порожнини, очень збільшується червоподібний відросток, свойственна зірчаста форма вузлів, порівняно рідко спостерігається одночасне ураження легень.
Профілактика- та входи боротьби. Через те що кролі найчастіше заражаються туберкульозом при згодовуванні молока від хворих на туберкульоз корів або при спільному утриманні з ураженою туберкульозом птицею, необхідно усунути можливість такового зараження і створити для кролів найкращі зоогігієиічні умови утримання і повноцінної годівлі. При виникненні в господарстві захворювання кролів на туберкульоз необхідно провести загальну туберкулінізацію. Усіх тварин, що позитивно реагують на туберкулін, забивають.
Тушки від забитих хворих тварин при наявності тільки місцевих уражень після видалення уражених органів і ділянок можуть бути використані в їжу після проварювання протягом двох годин; при гєнералізованому ураженні тушки знищують. Шкурки і пух можна використовувати без обмежень.
У господарстві проводять дезинфекцію. Для цього можна застосувати 20-процентний гарячий розчин їдкого натру, 20-процентну суспензію свіжогашеного вапна, освітлений розчин хлорного вапна, що містить 3% їдкого натру і 3% формальдегіду. На неблагополуч-них фермах проводять загальні протиепізоотичиі входи.
На неблагополучне господарство накладають карантин до остаточного видужання тварин. Благополучним господарство вважають через рік після останнього випадку захворювання.
Некробактеріоз. Для цього захворювання характерним є ураження порожнини рота або підшкірні абсцеси на різних частинах тіла.
Етіологія. Збудником хвороби є бактерія Sphaeroforus necrophorus. Розрізняють дві морфологічні форми цього мікроорганізму: короткі форми і довгі нити. Довжина нити досягає від 10 до 100 ?; крім довжини, вони характеризуються вигнутістю. Короткі форми бактерій розміром 1,5 ? завдовжки і 0,5 ? завширшки спостерігаються рідше.
При температурі 60° бактерії гинуть за 30 хв. Пряме сонячне проміння вбиває їх в емульсії за 12 год; у зовнішньому середовищі збудник зберігається порівняно довго: у фекаліях тварин — до 50 діб, у сечі — до 15, на поверхні грунту, порослому травою, — до 10 днів.
2,5-нроцентиий розчин формаліну, 2,5-процентний розчин креоліну, 0,5-процентний розчин карболової кислоти вбивають їх за 10—13 хв.
Епізоотологія. Хвороба спостерігається скрізь. Носіями збудника її є сільськогосподарські тварини, в кишечному тракту яких знаходяться бактерії некрозу.
Цим збудником можуть забруднюватися пасовища, травка, яку використовують як корм і підстилку для кролів. Тому захворювання це спостерігається звичайно влітку.
Хворі «ролі також є джерелом поширення інфекції, особливо при спільному утриманні їх із здоровими. Звичайно кролі заражуються через ушкоджений шкірний покрив і слизові оболонки.
Патогенез. Прониклі в організм кроля бактерії розмножуються «а місці заглиблення і спричиняють некроз тканини.
З некротичного вогнища бактерії проникають у кров і заносяться нею в різні місця організму, де осідають і також спричинюють некротичні вогнища.
У місцях ураження некротичний процес поширюється і на навколишні тканини. Внаслідок некрозу життєво важливих органів більшість хворих тварин гине.
Клінічна картина. Найчастіше ураження спостерігається в місцях заглиблення бактерій, переважно на губках і нижній поверхні лапок. В уражених місцях спочатку з’являється різко обмежене ущільнення тканини, при цьому відмічається очень виражена болісність. Потім ущільнена тканина змертвіває, утворюється свойственна, дуже болісна, частіше кровоточива виразка з нерівними, трохи піднятими над поверхнею шкіри краями і твердим салоподібним дном. В ущільненій тканині язви нередко виявляють дрібні некротичні вогнища, наповнені клейкою гноєподібною або ж сиро-подібною білуватою масою. Вогнища змертвіння поширюються на глибше лежачі тканини, в тому числі на кістки та суглоби, внаслідок чого іноді відпадають окремі фаланги пальців або їх частини.
При ураженні губ захворювання протікає більш гостро. Губа навколо ураженого місця набрякає, стає твердою і дуже болісною. Кріль не може їсти корму. Незабаром ураження з губ перебегать на внутрішню поверхню щік, які набувають темно-червоного забарвлення. Надалі процес охоплює нижню частину голови, передню частину шиї і ділянку грудної клітки. Ураження у вигляді гнійно-некротичних вогнищ можуть бути у підшкірній клітковині і внутрішніх органах.
З п’ятого денька хвороби виникають загальні явища: втрата апетиту, витікання з рота і слизові виділення з носа, гарячковий стан з підвищенням температури на 1 —1,5°, прискорене дихання, кролі стають млявими і на 12—16-й денек гинуть.
При розтині, крім змертвіння на місцях ураження, нерідко виявляють вогнища змертвіння у внутрішніх органах, найчастіше в легенях, печінці, нирках, селезінці і шийних лімфатичних вузлах.
У грудній порожнині виявляють каламутний кров’янистий ексудат, легені набряклі, окремі ділянки їх ущільнені, темного кольору.
Діагноз. Діагностувати захворювання просто, оскільки клінічні ознаки і патологоанатомічна картина характерні, особливо при ураженні губ.
Окремі ураження при некробактеріозі можуть нагадувати ураження при стафілококозі, особливо якщо вони локалізуються під шкірою або на нижній поверхні кінцівок кроля.
Щоб їх відрізнити, необхідно мати на увазі, що при некробактеріозі вогнища змертвіння найчастіше локалізуються на губках та в ротовій порожнині, не мають капсули, виступають над поверхнею ураженої ділянки; звичайно вони вкриті і виразками, іноді — тонкими плівками фібрину.
Навколо вогнищ, що містяться в печінці, печінкова тканина почервоніла. При стафілококозі абсцесів у порожнині рота звичайно не буває, вони мають щільну сполучну тканину, не вкриваються виразками (крім тих, що знаходяться на нижній поверхні кінцівок) і плівками фібрину; оточуюча тканина — без змін.
У сумнівних випадках для поставлення остаточного діагнозу необхідно проводити бактеріологічне дослідження. Для цього в лабораторію надсилають труп або шматочки з уражених місць. Матеріал слід надсилати у щільно закритих пробірках з стерильним вазеліновим маслом.
Лікування. Після попереднього очищення і дезинфекції уражених місць старанно видаляють всю змертвілу тканину. Як дезинфікуючі засоби для обробки уражених ділянок рекомендуються 3-процентний розчин марганцевокислого калію, 5-процентний перекис водню, 10-процеитний розчин мідного купоросу, 10-процантнкк розчин йоду. Таке лікування слід проводити через кожні 2—3 дні.
При наявності підшкірних абсцесів після розтину і видалення змертвілих тканин рану потрібно щодня промивати 10-процентним розчином мідного купоросу, розчином перекису водню або розчином марганцевокислого калію.
При ураженні губ в ущільнену ділянку вводять розчин пеніциліну, який містить 15000—20000 ОД в 1 мл розчину.
Одночасно з місцевим лікуванням внутрішньом’язово вводять (з розрахунку на 1 кг ваги кроля): 1-процентний розчин біоміцину— 2 мл, пеніциліну — 15000—20000 ОД або дають сульфаніламідні препарати у дозі 5 мг на 1 кг ваги кроля.
Профілактика та входи боротьби. Для запобігання захворюванню необхідно стежити за тим, щоб у клітках кролів не було гострих предметів, якими вони могли б травмуватися.
На початку захворювання хворих тварин слід виділити і перевестит в ізолятор. Приміщення, де перебували кролі, старанно очищають і дезинфікують. Кращими дезинфікуючими засобами є 1-процентні розчини карболової кислоти і формальдегіду, 3-процентний розчин креоліну, 5-процентний розчин лізолу. Трупи спалюють або закопують па скотомогильнику. Карантин знімають через 21 денек після останнього випадку видужання або загибелі тварини.
Використана література
1. работоспособности»>заболевания зайчиков. А. П. Гончаров. К., «Сбор», 1976, стр. 152 (на украинском языке).
]]>